Слава ЗСУ!

Почуття відчаю.

* * *

Він не знав, скільки часу минуло, як довго він уже був у в’язниці. Він швидко втрачав лік годинам і дням, раз у раз западав на якийсь час у сон, іноді нервовий і моментальний, іноді глибокий, ближчий до летаргії. Чуття його підводили, йому марилися голоси, стогони, голосіння, шкрябання каменя об камінь, брязкіт металу об метал. Десь далеко, він міг би заприсягтися, сміялася дівчина. Хтось, він міг би заприсягтися, співав.

Gruonet der walt allenthalben,

wa ist min geselle alse lange?

Der ist geriten hinnen,

o wi, wer sol mich minnen? [27].

“Типові симптоми, - подумав він. - Голод і зневоднення починають діяти. Я втрачаю розум. Впадаю в безумство.”

І раптом сталося таке, що переконало його в тому, що він уже впав.

Протилежна стіна льоху почала рухатися.

Шви муру явно здеформувалися, взялися брижами, як взірчаста тканина на вітрі. Стіна раптом здулася, ніби вітрило, наповнилася великою бульбашкою, яка швидко збільшувалася. Бульбашка в’язко луснула. І з неї щось вийшло.

Це “щось” було невидимим, явно прихованим чарами. Проте остовпілий Рейневан, завмерши і втиснувшись у куток, бачив контури постаті, постаті прозорої, з мінливою формою, яка в русі переливалася, немов вода. Він збагнув, чому взагалі здатний це бачити. У льоху все ще висіли залишки чарів, насланих періаптом викривання магії.

Прозора постать не помітила його, плавно просуваючись у бік скелету Рупілія. А Рейневан раптом зі сліпучою впевненістю усвідомив, що це може бути його єдиний шанс.

- Video videndum! - крикнув він з амулетом у долоні. - Alef Tau!

Постать матеріалізувалася так зненацька, що нею аж кинуло. І це значно полегшило Рейневанові завдання. Він скочив на прибульця, як рись, хапнув, повалив на долівку. Щосили всадив кулак під ребра. Повітря вийшло з прибульця разом із брудним словом, а Рейневан схопив його за горло. Тобто хотів схопити, бо раптом дістав головою в обличчя. Хоч йому і потемніло в очах, він віддячив таким самим ударом, поранивши собі чоло об зуби. Той, кого він ударив, знову вилаявся, а потім незрозуміло крикнув. Амулет викривання магії подіяв автоматично, у льоху посвітліло. “Ну звичайно, - встиг подумати Рейневан, відчуваючи, як якась страшна сила піднімає його в повітря. - Це ж явно чарівник.” “Той, хто знається на магії”, - подумав він у польоті. “Я посягнув на мага”, - подумав за секунду до того, як зі страшного розгону врізався в мур. З’їхав по ньому і згорнувся клубком, нездатний до жодних дій.

Прибулець штурхонув його носаком чобота.

- Ти живий? - тихо запитав він.

Рейневан не відповів.

- Хто ти, до дідька?

Рейневан не відповів і цього разу, згорнувся у ще тісніший клубок.

Прибулець нахилився, підняв з підлоги амулет.

- Періапт Візумрепертум, - упізнав він з відтінком подиву в голосі. - Непогано зроблений. А мій фе-фіада ти викрив за допомогою Заклинання Істинного Бачення... Толедо?

- Alma... - застогнав Рейневан, обмацуючи голову і карк. - Mater... Nostra. Clavis... Salomonis?