Слава ЗСУ!

- Добре, добре, досить, обійдеться без декламації. Хто зробив Візумрепертум? Ти?

- Телес... Йошт Дун. З Опатовіц.

- І з Гейдельберга, - недбало докинув прибулець. - Що там у нього?

- Усі здорові.

Прибулець переступив з ноги на ногу. Це був чоловік на вигляд сорокарічний, невисокий, опецькуватий, дуже плечистий, згорблений начебто якраз під тягарем цих плечей. Його одяг був сірим, простим і не дуже чистим вбранням пахолка або прислужника. Однак Рейневан міг побитися об заклад на будь-які гроші, що прибулець не був ні пахолком, ні прислужником.

- Даси слово, - запитав прибулець, обмацуючи ніс, - що не кинешся на мене знову?

- Не дам.

- Що?

- Я мушу звідси вибратися. Чоловік якийсь час мовчав.

- Розумію, - нарешті хрипко промовив він. - Ти сидиш в oubliette, я знаю, для чого oubliette служить. Я доставлю тобі їжу і питво. Але не роби з цього надто далекосяжних висновків.

* * *

Рейневан поглинав хліб, ковбасу і сир так, що ледве переводив подих. А легким пивом мало не захлиснувся. Погамувавши перший голод, їв повільніше, жував старанніше. Чоловік у сірому вбранні прислужника з цікавістю спостерігав за ним. Рейневан, нагодований і напоєний, відповідав цікавістю на цікавість.

- Отто де Бергов, - озвався чоловік. - Той, хто тебе сюди засадив. Він знає про твої магічні здібності?

- У загальних рисах.

- Скільки ти тут сидиш?

- А який сьогодні день?

- Самв... - чоловік заїкнувся. - Значиться, День Померлих. Commemoratio animarus.

Рейневан вицідив з дзбанка решту пива, а шкуринку хліба сховав за пазуху.

- Ти можеш перестати водити мене за носа, - повідомив він. - Коли ти пішов по їдло, я роздивився предмети, які ти приніс, ті, що отам лежать. Омела, березова кора, гілочка тису, свічка, залізний перстень, чорний камінь. Типові атрибути церемонії за померлих. А сьогодні, як випливає з твоєї обмовки, свято Самвін. Ти проникнув крізь стіну, щоб віддати шану отим кісткам. Причому за ритуалом Старших Рас.

- Влучно.

- Отже, це був твій родич. Або друг.

- Невлучно. Але перейдімо до важливіших речей. Я тобі пораджу, як уникнути смерті від голоду. До oubliette саджали багатьох, а ти сам бачиш, що скелет тільки один, не рахуючи тих стародавніх кісток. Настав добре вуха. Наставив?

- Наставив.

- Син Отто де Берга, Ян, є утраквістом і гейтманом у Таборі. Отто вбив собі в голову, що синулько-гусит чигає на нього, хоче позбавити життя і заграбастати маєток. Хоча це, на мою думку, цілковита нісенітниця, в Отто вона набула рис манії переслідування. За кожним рогом він бачить підісланого вбивцю, в кожній страві підозрює отруту. А в кожному гуситові вбачає сина-патрицида160, звідси й береться його заповзятість на чашників. Усе просто: ти повинен зізнатися, що ти є вбивцею, найнятим Яном де Берговим, і прибув у Троски, щоб убити Отто. ‘