Слава ЗСУ!

- Що? Як? Звідки?

Неплах жестом наказав йому мовчати. Показав на вікно. Дав знак прислухатися.

Заговорили празькі дзвони.

* * *

Почало Нове Місто. Першою була Марія На Травнічку, відразу після неї Словани на Емаузах, за хвилину вдарили дзвони костелу Святого Вацлава на Здеразі, до хору приєднався Щепан, після нього Войцех і Михайло, після них, гучно й співучо - Діва Марія Сніжна. Невдовзі дзвони зазвучали в Старому Місті - спочатку озвався Егідій, після нього Гавел, нарешті, голосно і тріумфально, Тинський Храм. Потім задзвонили дзвіниці Градчан - у Бенедикта, у Георгія, у Всіх Святих. Насамкінець, найдостойніший, найглибший, найбільш мідний, ударив - і поплив над містом звук дзвону кафедрального собору.

Злата Прага співала дзвонами.

* * *

На Ринку Старого Міста була страшна метушня і тиснява. Під ратушу валила маса народу, біля воріт юрмився натовп. Дзвони далі били. Панував неймовірний розгардіяш. Люди штовхалися, перекрикували одні одних, жестикулювали, навколо було видно самі лише спітнілі, червоні від зусилля і збудження обличчя, роззявлені роти. Запалені очі.

- Що таке? - Рейневан хапнув за рукав якогось чинбаря, що смердів дубильним розчином. - Вісті? Є вісті?

- Побив брат Прокоп хрестоносців! Під Таховом! Наголову розбив, розгромив!

- Була вирішальна битва?

- Яка там битва! - крикнув поруч тип, який вибіг, видно, прямо від цирульника, з наполовину намиленим обличчям. - Яка там битва! Утекли! Папісти втекли! Куди очі бачили! У переляку!

- Кинули все! - завив якийсь збуджений челядник. - Зброю, гармати, добро, харчі! І втекли! Утекли з-під Тахова! Брат Прокоп переміг! Чаша перемогла!

- Що ви говорите? Утекли? Без битви?

- Утекли, утекли! А коли втікали, наші страшенно їх посікли! Тахов оточений, пани з ландфриду обложені в замку! Брат Прокоп розбиває мури бомбардами, не сьогодні-завтра здобуде місто! Брат Якубек з Вржешовіц переслідує і лупить пана Генріха фон Плауена!

- Цитьте! Цитьте всі! Іде брат Ян!

- Брат Ян! Брат Ян! І райці!

Ворота ратуші відчинилися, на сходи вийшла група людей.

На чолі йшов Ян Рокіцана, проповідник з костелу Марії Перед Тином, невисокий, із шляхетним, щоб не сказати - натхненним обличчям. І нестарий. Провідному на той час ідеологу утраквістської революції було тридцять п’ять років, він був старший від Рейневана на десять. Біля свого славетного учня йшов, хапаючи ротом повітря, Якобеллус Стршиборський, університетський наставник. На півкроку ззаду тримався Пітер Пейн, англієць з обличчям аскета. Далі йшли райці Старого Міста - кремезний Ян Велвар, Матей Смоларж, Вацлав Гедвіка. Та інші.

Рокіцана зупинився.

- Брати Чехи! - крикнув він, піднімаючи обидві руки. - Пражани! Бог із нами! І Бог над нами!

Ревіння юрби спочатку піднялося, потім опало, стихло. Дзвони костелів один по одному переставали бити. Рокіцана не опускав рук.

- Єретиків, - крикнув він ще голосніше, - переможено! Тих, хто спаплюжив Святий Хрест, накладаючи його з намови Риму на свої злодійські обладунки! Спостигла їх кара Божа! Вікторія з братом Прокопом!