Слава ЗСУ!

- Пане Прокоп, - Корибутович ніби й не чув його. - Чи не час подумати про християнське милосердя?

Прокоп Голий не відповів. Рушив конем униз по схилу, над Здіржніцю. Поміж трупи.

- Милосердя милосердям, - гнівно сказав Якубек з Вржешовіц, гейтман Біліни [1]39, який їхав трохи позаду. - А гроші грішми! Це ж бо чисті збитки! Он, дивіться, оцей-от, без голови, на щиті золоті перехрещені вила. Значить, Калькройт. Викуп - щонайменше сто кіп дореволюційних грошів. А цей-от, з бебехами наверху, виноградарські ножі в скошеному справа полі, - буде Дитріхштайн. Знатний рід, мінімум триста...

Над самою річкою Сирітки, які обчищали мертвих, витягнули з-під купи трупів живого юнака в збруї та яці з гербом. Юнак упав на коліна, склав руки, благав. Потім почав кричати. Дістав сокирою, перестав.

- У чорному полі зсунуто-протизубчатий срібний пояс, - зауважив без емоцій Якубек з Вржешовіц, знавець, як виявилося, геральдики та економіки. - Значить, Нессельроде. З графів. З п’ятсот було би за шмаркача. Марнуємо ми тут гроші, брате Прокопе.

Прокоп Голий обернув до нього своє селянське обличчя.

- Бог суддя, - хрипко сказав він. - Ці, які тут лежать, не мали Його печаті на чолах. Не було їхніх імен у книзі живих.

- Зрештою, - додав він після хвилини важкого мовчання, - ми їх сюди не запрошували.

* * *

- Неплах.

- Що?

- Ти весь час наказуєш за мною шпигувати, твої головорізи весь час лазять за мною. Ти й далі наказуватимеш за мною стежити?

-А що?

- Мені здається, що нема потреби...

- Рейневан. Хіба я тебе повчаю, як ставити п’явки? Якийсь час вони мовчали. Флютик весь час повертався поглядом до обрізаного зашморгу, що звисав зі стелі.

- Щурі, - замислено мовив він, - утікають з тонучого нефа. Не тільки у Шльонську щурі змовляються по грангіях і в замках, шукають протекції з-за кордону, лижуть зади єпископам і герцогам. Бо їхній неф тоне, бо страх кипить їм у дупі, бо кінець примарним надіям. Бо ми вгору, а вони вниз, до клоаки! Корибутович гепнувся, під Усті - погром і побоїще, ракушани розбиті наголову і знищені під Цветтелем, у Лужицях пожежі аж до самого Згожельця. Угерський Брод і Прешбург охоплені страхом, Оломоуц і Трнава дрижать за мурами. Прокоп тріумфує...

- Наразі.

- Що “наразі”?

- Там, під Стршибором... У місті говорять...

- Я знаю, що говорять у місті.

- На нас іде хрестовий похід.

- Це нормально.

- Нібито вся Європа...

- Не вся.

- Вісімдесят тисяч озброєних людей...

- Хрін правда. Тридцять тисяч, щонайбільше.

- Але кажуть...

- Рейневан, - спокійно перебив Флютик. - Подумай. Якби було справді аж так небезпечно, хіба я ще був би тут?

Якийсь час вони мовчали.

- Зрештою, у будь-який момент, - сказав шеф таборитської розвідки, - справи з’ясуються. У будь-який момент. Почуєш.