Слава ЗСУ!

- Ти Рейнмар з Беляви? Підтвердь. Я не хотів би припуститися помилки.

- Я Рейнмар з Беляви. А хто ти?

- Хто я? - голос лицаря в чорному плащі дещо змінився, причому не на краще. - Скажімо так, я є наслідком.

- Наслідком чого?

- Твоїх давніх вчинків. І провин.

- Ах. Ангел помсти? Посланець долі? Невмолима десниця справедливості?

Рейневан сам дивувався, як легко йому дається невимушений тон. “Досвід, - подумав він. -Я просто-напросто набрався вправності”.

- Ти вимагав підтвердження, що це я, - говорив він далі, і далі безтурботно. - Отже, ти мене не знаєш. Я тебе теж ніколи в житті на очі не бачив. Значить, ти дієш, це очевидно, від чийогось імені і з чийогось наказу. Чийого? І хто ж це має причини, щоб зводити зі мною порахунки за мої давні вчинки? Спробую відгадати. Я знаю тих, які на мене чигають.

- Ти надзвичайно багато патякаєш.

- Ян фон Біберштайн та Інквізиція відпадають. Бергов і лужичани - малоймовірно. Хто залишається? Вроцлавський єпископ Конрад? Стерчі? Князь Ян Зембицький? Буко фон Кроссіг? А може, Аделя Стерчева?

Чорний лицар усівся навпроти. Вогонь освітлював його обличчя, відблисками мигтів на обладунку.

- Цікаві прізвища. Цікаві особи. Особливо остання. Аделя фон Стерча. Тебе здивувало би, якби я діяв саме від її імені? За її наказом?

- А це так?

- Спробуй відгадати.

Обидва мовчали. Вітер дув, свистів, то пригашував, то роздмухував вогонь.

- У Шльонську, - озвався лицар, - до дідька і трохи гарних дівчат. Не бракує там і вродливих і позбавлених забобонів заміжніх жінок, а останнім часом надзвичайно швидко зростає кількість вродливих, охочих і відносно маловживаних вдовичок. А що ти, Белява, вибираєш із цього рогу достатку? Найгіршу заразу, Аделю фон Стерча. Що тебе так саме до неї приперло? Що ти в ній такого побачив, чого в інших не було?

- Ти надзвичайно багато патякаєш.

- Тебе розохотило те, що вона заміжня? Що чоловік далеко, в чужій стороні? Що він напевно не догоджав жінці як треба? Що тільки з тобою вона зазнає справжнього блаженства? Вона це тобі казала? На вушко шептала? Так ви собі удвох у ложі з чоловіка-рогоносця між забавами глузували? Я думаю...

- Мене не цікавить, - різко обірвав Рейневан, - що ти думаєш. Ти говориш про речі, про які поняття не маєш, не мав і не матимеш. Так що облиш цю тему.

- Ага! Болить болячка, коли ткнути, га? З рогоносця насміхатися весело було, закінчилися веселощі, коли сам рогоносцем став. Непоганого, ох і непоганого коника з тобою ця шльондра викинула... Пів-Шльонська животи понадривало, слухаючи, як-то ти до Зембиць на турнір був приїхав і перед князем Яном у любові до лахудри зізнавався. Ой і надщербила вродлива Аделя твою лицарську честь, ох і надщербила... На посміховисько виставила! Ти маєш її, думаю, страшенно ненавидіти. Але я втішу тебе... Душу твою порадую...

- Знай, - знову перебив Рейневан, - що я анітрохи не почуваюся надщербленим. І не називай її більше в моїй присутності лахудрою. Ти почуваєш себе безкарним, бо в мене руки зв’язані. Так що за мою честь не турбуйся, а краще своєї пильнуй, бо меншає її в тебе. А я без втішань обійдуся. Але суто з цікавості: чим і як ти збирався мене втішити?