Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Божі воїни

- Ви заарештовані, - повторював один зі сумних, жоден з яких не взяв участі в бійці. - Іменем Святої Курії, ви заарештовані. За блюзнірство, святотатство та образу почуттів.

- Пес вас їбав! - гарчав Прідланц, якого притискали до підлоги.

- Це буде занесено до протоколу.

- Йобані покидьки!

- Це теж.

Мабуть, не треба додавати, що Рейневана вже давно не було в кімнаті. Як тільки почалася метушня, він ушився.

* * *

Стаєнний хлопець виконав прохання, не розсідлав одного з коней. До заходу сонця було ще настільки далеко, що воріт не замкнули, але настільки близько, що на шляху вже не було живої душі, нікого, хто міг би дати вказівки погоні. А Рейневан не сумнівався, що погоня вирушить, вирушить негайно, як тільки справа з’ясується. Переслідувати його буде, він це знав, не тільки його недавній ескорт, але й ті сумні, в яких він безпомилково впізнав людей Інквізиції. Він мусив чимшвидше збільшити відстань, дистанцію, віддалитися настільки, щоби близькі сутінки зірвали переслідувачам плани. Коли стане зовсім темно, він мав бути далеко. За будь-яку ціну. Навіть якби йому довелося до смерті загнати коня.

Щастя, здавалося, далі йому сприяло, кінь не виявляв у галопі ознак втоми. Він почав укриватися милом і важко дихати аж тоді, коли дістався до бору. Але тут Рейневан однаково мусив їхати повільніше. У бору вже було майже зовсім темно.

Щастити перестало, коли зовсім стемніло. Коли він проїжджав місток через струмок, тупіт копит по брусах рознісся луною. Заглушивши тупіт інших копит. Чорний і невидимий у темряві вершник виринув із пітьми, мов привид. Перш ніж Рейневан встиг відреагувати, його стягли із сідла. Він захищався, але чорний вершник мав просто-таки надлюдську силу. Він підняв його і з висоти жбурнув на кам’янистий ґрунт.

Був блиск, біль, паралізуюче безсилля. Потім тверда земля ніби розпливлася під ним, всмоктала в пухнасту тишу. У бездонну прірву м’якого небуття.

* * *

Він прийшов до тями в напівлежачому положенні. І в путах. Зап’ястя були зв’язані на подолі, ноги - в кісточках. “За останні десять днів, - подумав він, - це вже вп’яте мене хтось ловить, я вп’яте є чиїмось бранцем. Мабуть, я встановив рекорд”.

Це була перша думка. Вона передувала думці навіть більш доречній у його становищі, а саме: хто упіймав його цього разу?

Спиною він спирався на щось, що, ймовірно, було муром, бо було тверде і виділяло запах старого вапняного розчину. Рештки муру він бачив і збоку, вони захищали від вітру палаюче вогнище. Вітер дув сильно, у поривах аж завивав. Шуміли і поскрипували ялиці. Рейневан не міг позбутися враження, що він десь високо, на вершині гори або пагорба.

- Ти отямився?

Чоловік - силач - який його зловив і зв’язав, носив чорний плащ з грубої вовни. Крім того, на ньому були обладунки. І лицарський пояс. Він нічим не нагадував Біркарта Грелленорта або його чорних вершників. Рейневан відзначив це зі здивуванням навіть більшим, ніж полегшення: він гадав, що його схопив саме Грелленорт. Чому ж тоді його схопив силач в обладунках, і ким він був? Адже ж не Рібецалем, духом Карконош?

Рейневан ковтнув слину. Він не вірив в існування Рібецаля. З іншого боку, протягом останніх двох років йому довелося зустріти і побачити безліч інших речей, в існування яких він не вірив.

Попередня
-= 167 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 04.04.2015

Менш цікаво ніж вежа блазнів через різькі скачки по часу та мало деталів. А магії якось забагато. Читати можна, сюжет захопливий


Додати коментар