Слава ЗСУ!

- А тебе хтось питає? - рявкнув Лібенталь. - Чого писок розтуляєш?

- Тихіше, вашмосьці, - шикнув Прідланц, тривожно озираючись. - Тихіше трошки. На нас уже витріщатися починають. А тобі, Белява, про що йдеться?

- Шляхетна пані Боршніцова зовсім не стара. Мій батько стільки само літ має і не є старцем.

- Що? Як?

- Шістдесят літ, - Рейневан підвищив голос, - це не старість. Мій батько...

- До сраки твого батька, - гаркнув Лібенталь. - Чорт би твого батька забрав. Шістдесят - не старість! Баране ти! Кому шостий десяток стукне, той порохно, трухляк і пердулина! Я сказав! А ти мовчи і не виступай, бо в рило дам!

- Голосніше говоріть, голосніше, - буркнув Прідланц. - Ще не всі вас чули. Он хоч би отой нечупара біля дверей. Ще він, певно, не чув.

- А крім того, - тихо сказав Рейневан, дивлячись Лібенталеві прямо в очі. - А крім того, не подобається мені те, як вашмосьці про жінок розводяться. Як негідно до них ставляться. Можна було би подумати, що ви всіх жінок міряєте одною міркою. Що для вас вони всі однакові.

- Шлях мене трафить! - Лібенталь зацідив кулаком по столу, аж посуд підскочив. - Клянуся Богом! Не витримаю!

- Ви заткнетеся чи ні? Чорт забирай...

- Пане Белява, - Строчіл перехилився понад столом. - Що на вашу мосць напало? Упився чи що? А може, хорий? Спершу батько, тепер якісь жінки... Що з тобою?

- Що жінки всі однакові, я заперечую.

- Усі однакові! - заревів Лібенталь. - Однакові, мать їх туди й назад! І для однакової речі служать!

- Ну ні! - Рейневан зірвався з-за столу, замахав руками. - Ні, панове! Мені цього слухати не годиться!

- Я ледве стерпів, - він заговорив голосніше, пискляво підвищивши голос, коли ви Святого Отця зневажали, папу Мартіна V, з дупою його порівнювали, називаючи старим трухляком і пердулиною! Але відмовляти в честі Божій Матері? Казати, що честь їй не належиться? Що вона така сама, як і всі жінки, що sicut ceterae mulieres175 зачала і народила? Ні цього я спокійно слухати й не подумаю! Ваше товариство мушу покинути!

Щелепи Лібенталя і Прідланца впали. Але до кінця впасти не встигли. Вони ще не закінчили падати, як четверо сумних з-з столу в кутку зірвалися на ноги. Зірвалися, як по команді, і кнехти в шкіряних куртках.

- Іменем Святої Курії! Ви заарештовані!

Лібенталь відштовхнув стіл, схопився за меч, Строчіл копняком перекинув лаву, Прідланц і Кун блиснули наполовину видобутими клинками. Але четверо сумних знайшли несподіваних союзників. На чолі Куна з тріском луснув глиняний горщик, кинутий з неймовірною влучністю і силою одним з обшитих мушлями пілігримів. Баварець гупнувся спиною на стіну, не встиг опам’ятатися, як його вже тримали міцною хваткою двоє цистерціанців. Третій цистерціанець, чоловік невисокий, але кремезний і міцний, вдарив Лібенталя плечем, лупнув коротко і точно лівим боковим, додав правим. Лібенталь відповів, чернець ухилився, злегка, але достатньо, щоб кулак тільки ледь мазнув його по тонзурі, сам вивів знизу гарний хук, а після нього ще гарніший прямий. Прямо в носа. Лібенталь залився кров’ю, зник під громадою кнехтів, які накинулися на нього. Інші вже встигли знешкодити Строчіла і Прідланца.