Слава ЗСУ!

- П’ю до тебе, Рейнмаре.

- Твоє здоров’я, пані.

Вона перевдяглася до вечері. Тепер, замість білячого ковпака, у неї був рондлет з облямівкою і мусліновою ліріпіпою. Тепер було видно її темно-русе волосся, зібране ззаду золотою сіточкою. На досить сміливо відкритій шиї поблискувала скромна низочка перлів. Біла котарді поверх зеленої сукні мала по боках великі вирізи, які дозволяли насолоджуватися виглядом талії та округлістю стегон, що тішила око. Такі вирізи, надзвичайно модні, люди, які неприхильно ставилися до моди, називали les fenêtres d’enfer182, бо стверджували, що вони пекельно спокушають до гріха. І справді, щось у цьому було.

Лібенталь та його компанія зайняли лаву в кутку за каміном і напивалися там у понурому мовчанні.

Корчмар увивався за трьох, дівки бігали з мисками як навіжені, прислужували й пахолки Зеленої Дами, завдяки чому не доводилося чекати на страви та напої. Страви були прості, але смачні, вино стерпне, а як для закладу такого класу - на диво добре.

Якийсь час вони мовчали, присвячуючи одне одному виключно напружену увагу та контакт очей, а всю діяльність - пивному супу з жовтками, місцевій форелі з Пілави, ковбасі з дикого кабана, зайцеві у сметані і вареникам. Потім був калач з кмином і кіпрська мальвазія, медовий пряник і ще мальвазія, вогонь у каміні тріщав, обслуга перестала заважати, Лібенталь і його компанія пішли спати до Стаєнь, стало дуже тихо і дуже тепло, ба гаряче, кров дудніла в скронях, палала на щоках. Вогонь милувався собою в полум’яних поглядах.

- Твоє здоров’я, ефебе.

- Твоє, пані.

- Пий. Ти хочеш щось сказати?

- Ніколи... Ніколи я не зневолив би жінки. Ні насильством, ні магією. Ніколи-преніколи. Повір мені, пані.

- Вірю. Хоча мені це нелегко дається... У тебе очі Тарквінія, прекрасний хлопче.

- Ти кпиш з мене.

- Анітрохи. Часом для того, щоб зневолити, не потрібне не насильство, ні магія.

- Що ти хочеш цим сказати?

- Я загадка. Відгадай мене.

- Пані...

- Нічого не говори. Пий. In vino veritas183.

* * *

Вогонь у каміні пригас, зажеврів червоним. Зелена Дама сперлася ліктем на стіл, а підборіддям - на кулак,

- Завтра, - сказала вона, а її голос задрижав гортанно і збуджуюче, - ми прибудемо до Штольца. Як не рахувати і як не міряти, завтрашній день, ти прекрасно це знаєш, буде для тебе... Буде важливим днем. Що станеться, того ми не знаємо і передбачити не можемо, несповідимі-бо шляхи. Але... Може бути і так, що сьогоднішня ніч...

- Я знаю, - відповів він, коли вона зробила паузу, після чого встав і низько поклонився. - Я усвідомлюю, о прекрасна пані, важливість цієї ночі. Знаю, що вона може бути для мене останньою. Тому я хотів би провести її... У молитвах.

Вона якийсь час мовчала, барабанячи пальцями по столу. Дивилася йому просто в очі. Доти, доки він їх не опустив.

- У молитвах, - повторила вона з усмішкою, і це була усмішка, достойна Ліліт. - Ха! Ось і спосіб упоратися з грішним думками... Що ж, тоді і я буду нині вночі молитися. І розмірковувати. Про минущість. Про те, як transit gloria184.