Слава ЗСУ!

- Он як?

- Вейрах клявся, що викрадено було тільки одну панну, а саме Біберштейнівну. Тільки її. Друга панна залишилася біля скарбничка, їй наказали передати вимогу про викуп... Ти маєш щось додати?

- Не маю.

- І тебе нічого в цій історії не дивує?

- Нічого.

- Навіть те, що погоня не знайшла другої панни, Ютти де Апольда? Що наступного дня обидві панни повернулися у Штольц? Обидві разом, хоча, якщо вірити Вейрахові, одну протягом доби викрадали двічі, а другу - ні разу. Навіть це тебе не дивує?

- Навіть це.

- Ти не можеш бути аж настільки стійким відносно здивування, - вона раптом викривила губи, а в її синіх очах загорівся гнів. - А отже, ти насміхаєшся наді мною.

- Ти ображаєш мене, пані, такою підозрою. Або, що більш імовірно, бавишся мною.

- Як було з паннами, ти сам знаєш найкраще, з перших рук. Ти був там, не заперечиш, брав участь у нападі. Свідчення Вейраха вказують на тебе як на батька дитини Катажини Біберштайн, та ти й сам цього не заперечуєш, здається, лише натякаєш, що зближення відбулося за згодою. Що здається дивним, ба взагалі неправдоподібним... Але й не виключеним... Ти то бліднеш, то червонієш, хлопче. Це схиляє до роздумів.

- Звичайно, - вибухнув він. - Не може не схиляти. Мене апріорі визнали винним. Я ґвалтівник, це було вирішено на підставі свідчень такої вірогідної особи, як Ноткер Вейрах, розбійник і бандит. Як ката і кривдника доньки Біберштайн накаже мене стратити. Не давши мені, звичайно ж, можливості захищатися. А що я, коли мене тягтимуть на страту, буду то бліднути, то червоніти? Лементувати, що я невинний? Усі ґвалтівники так лементують. Але хто би їм вірив?

- Твоє обурення таке священне й щире, що я тобі майже вірю.

- Майже?

- Майже.

Вона погнала кобилу, виїхала наперед. Почекала на нього. Дивлячись на нього з усмішкою, якої він не міг розкусити.

- Перед нами Фаульбрюк, - вона показала на дзвіницю костелу, що стирчала понад лісом. Я хочу їсти. І пити. Тобі теж, Рейнмаре, не варто гребувати питтям, carpe diem181, хлопче, carpe diem, хтозна, що принесе завтрашній день. А отже... Поїдемо на гоп, як звик був казати, коли був живий, мій родич, краківський єпископ Завіша з Курозвенк. Ти дивуєшся? Я, маєш знати, з великопольських Топорчиків, а Топорчики з Ружицями споріднені. Пришпор коня, лицарику. Їдемо на гоп!

* * *

У рішучих рухах Зеленої Дами, у тому, як вона тримала голову, гордовито, але водночас природно, а особливо в тому, як вона пила, граційно й вільно вихиляючи кубок за кубком, - у цьому всьому і справді було щось, що викликало спогад про Завішу з Курозвенк. Стосовно ж родинних зв’язків, то Зелена Дама могла - Рейневан мав деякі підозри - просто-напросто фантазувати. Топорчик на гербі мали в Польщі добрих п’ятсот родин, і всі, як воно в Польщі є, вміли доводити найрізноманітніші родинні зв’язки. Спорідненість з краківським єпископом блідла порівняно із заявами деяких родів про родинні зв’язки з королем Артуром, царем Соломоном і царем Пріамом. Однак, дивлячись на Зелену Даму, Рейневан не міг позбутися асоціацій з особою Завіші, уже легендарного єпископа-гуляки. А за цим ішли інші асоціації. Адже єпископ загинув унаслідок порочної хіті: його побив батько, доньку якого він намагався зневолити. А душу розпусника чорти віднесли просто до пекла, дикими голосами, що чули багато людей, волаючи: “їдемо на гоп!”.