Слава ЗСУ!

- Я не збираюся... - у те, щоб голос хоч якось звучав, він вклав усі свої сили. - Я не збираюся брехати чи оббілювати себе. Я несу відповідальність за... За те, що сталося. За наслідки... Панна Катажина і я... Пане Яне, правда, що я завинив. Але я не злочинець, мене очорнили у ваших очах. У тому, що сталося між мною і Катажиною... У цьому не було злих намірів. Клянуся могилою матері, ні злих намірів, ні злочинного задуму. Усе сталося силою випадку...

- Випадку, - повільно повторив Біберштайн. - Дозволь-но, хай вгадаю: ти оце йдеш собі без злих намірів, повертаєшся, припустімо, з корчми додому. Ніченька темна, хоч око виколи. У темряві силою випадку на тебе наскакує моя дочка - і трах, зовсім випадково настромлюється на твій праник, який стирчить у тебе з ширінки. Так було? Якщо саме так, то в моїх очах ти розгрішений.

- Я готовий, - Рейневан набрав повітря в легені, - відшкодувати...

- Похвально, що готовий. Бо ж і відшкодуєш. Ще сьогодні.

- Я готовий узяти панну Катажину за жону.

- О! - Біберштайн повернув голову до Зеленої Дами, зануреної, здавалося, у споглядання власних нігтів. - Чуєте, пані, пані чашникова? Він готовий узяти! А я, як припускаю, повинен на таке (Легат почати нетямитися від щастя? Що в байстряти буде батько, а в Касі - чоловік? Йому що, ніхто не пояснив ситуації? Того, що мені досить пальцем кивнути, як тут з’явиться черга із сорока охочих? Що я, Біберштайн, можу чоловіками для Біберштайнівни перебирати, як захочу? Послухай-но, шмаркачу. Як на чоловіка моєї Каськи, ти не виконуєш умов. Ти вигнанець. Ти єретик. А якби цього було мало, ти цілковитий голяк. Жебрак. Так-так, Ян Зембицький конфіскував у вас, Беляв, усю батьківщину. За зраду та єретицтво.

- А понад усе, - пан на Штольці підвищив голос, - потрібен приклад. Щоби був досить переконливий. Такий, щоб про нього говорили по всьому Шльонську. Такий, щоб надовго запам’ятали. Коли бракує страшних прикладів, коли злочини минаються безкарно, суспільство деморалізується. Я маю рацію?

Ніхто не заперечив. Ян Біберштайн підійшов, зазирнув Рейневанові в очі.

- Я довго розмірковував, - сказав він цілком спокійним голосом, - що я з тобою зроблю, коли нарешті тебе схоплю. Я трохи вивчив питання. Не применшуватиму стародавньої історії, та найбільш повчальною виявилася новітня історія. Отож у дев’ятнадцятому році, якихось вісім років тому, чеські католицькі пани, злапавши чашників, страчували їх вигадливими способами, просто-таки змагаючись один з одним в ідеях. Як я це оцінив би, пальма першості належиться пану Янові Швіговському з Ризмберка. Отож якомусь упійманому гуситові пан Швіговський наказав напхати в пельку і в горлянку пороху, а потім цей порох підпалити. Очевидці стверджують, що під час вибуху полум’я і дим бухнули в єретика аж із заду [30].

- Коли я про це почув, - вів далі Біберштайн, відверто насолоджуючись виразом Рейневанового обличчя, - мене осяяло. Я вже знав, що накажу з тобою зробити. Але я піду далі, ніж пан Швіговський. Набивши вщерть порохом, накажу запхати тобі в дупу свинцеву кулю і виміряю, на яку відстань вона вистрелить. Такий постріл з дупи повинен заспокоїти як мої батьківські почуття, так і цікавість дослідника. Як ти гадаєш?

- Мушу також не без задоволення дати тобі знати, - продовжив він, не чекаючи відповіді, - що страшенно жорстоко поведуся з тобою і після смерті. Сам я вважав це ідіотизмом і зайвим клопотом, але мій капелан наполіг. Ти єретик, тому я не ховатиму твої останків у посвяченій землі, а накажу викинути їх десь у полі, на поживу воронам. Позаяк, якщо я добре запам’ятав, quibus viventibus non communicavimus mortuis communicare non possumus [31].