Слава ЗСУ!

Вони обережно піднялися сходами. Тепер вони виразно чули голоси співрозмовників, а головно один голос, не надто виразний монолог басом. З кімнатки поруч долинало розмірене і голосне хропіння. У руках вбраних у чорне чоловіків з’явилася зброя. Перший видобув лицарську мізерикордію. Другий швидким рухом розкрив наваху - складаний ніж з вузьким і гострим як бритва клинком, улюблену зброю андалузьких циган.

За поданим знаком вони увірвалися в кімнатку, обидва тигрячими стрибками скочили на лежанку, причавили і придушили периною людину, яка там спала. Обидва одночасно встромили ножі. Обидва одночасно зрозуміли, що їх обдурено.

Але було вже пізно.

Перший дістав гудендагом у потилицю і звалився, як дерево під сокирою лісоруба. Другого повалив удар точеної ніжки стола, завданий не знати звідки. Обидва впали, але все ще були притомні, звивалися на підлозі, як черв’яки, дряпали дошки. Доти, доки удари гудендага не повибивали цього з їхніх голів.

- Обережно, Малевольт, - почули вони, перш ніж провалилися в ніщо. - Не повбивай їх.

- Нема чого боятися! Ще тільки разочок лупну, і фертик.

* * *

Один зі зв’язаних мав волосся світле, як солома, такі самі брови і вії, таку саму щетину на широкому і виступаючому підборідді. Другий, старший, сильно лисів. Жоден не озвався ні словом, не видав ні звуку. Вони сиділи, зв’язані, спершись спиною на стіну, і тупо дивилися прямо перед собою. Їхні обличчя були мертві, застиглі, без сліду емоції. Вони мусили би бути хоч трохи здивовані, ошелешені - от хоч би й тим, що, попри звуки п’янки, жоден з їхніх переможців не є нетверезим. Тим, що звуки долинали з місця, в якому нікого не було, тим, що на них чекали, що вони потрапили в детально обдуману й налаштовану пастку. Вони мали би бути здивовані. Може, й були. Але не виявляли цього. Тільки часом мигтіння свічки змушувало їхні мертві очі оживати. Але це була тільки ілюзія.

Рейневан сидів на лежанці, дивився і мовчав. Мамун ховався в кутку, спираючись на гудендаг. Тибальд Раабе бавився навахою, розкриваючи і закриваючи її.

- Я тебе знаю, - голіард перший порушив затяжну мовчанку, показавши ножем на лисіючого. - Тебе звати Якуб Ольбрам. Ти орендуєш у генриківських цистерціанців млин під Лагевниками. Цікаво, тебе всі вважали стукачем, який доносить абатові. Це що було - прикриття? Бо, як бачу, ти не тільки доносити вмієш. Перед потаємним убивством також не зупиняєшся.

Лисіючий індивід не відреагував. Він навіть не подивився на того, хто говорить, здавалося, взагалі не почув його слів. Тибальд Раабе з тріском розкрив наваху і залишив її розкритою.

- Тут неподалік є озерце, обернувся він до Рейневана. - Там па дні намулу на сажень. Ніхто ніколи їх не знайде.

- Про свою місію можеш забути, - серйозно додав він. - Ти знайшов Фогельзанг. От тільки це вже не Фогельзанг. Це шайка злодюг, готових убивати, захищаючи свою злодійську здобич. Не розумієш? Групі було передано величезні кошти. Величезні гроші на організацію сіток і диверсійних груп, на підготування “спеціальних операцій”. Вони ці гроші присвоїли, розтратили їх. Вони знають, що на них чекає, коли це розкриється, а Флютик їх знайде, тому так уникали контакту. Тепер впали в паніку, стали небезпечними. Це вони, ніхто інший, вчинили замах на тебе в Цепловодах. Тому раджу: ніякого жалю. Камінь на шию - і в ставок.