Слава ЗСУ!

Чутка про подію негайно облетіла Шльонськ. Мало хто сумнівався в мотивах Гельфрада Стерчі, адже всі знали про роман князя Яна з дружиною лицаря, прекрасною бургундкою Аделею. Усі знали, як жорстоко поставився князь Ян до колишньої коханки після закінчення роману, усі знали, яка смерть спіткала Аделю в результаті цього ставлення. І хоча ніхто, ясна річ, вчинку Гельфрада не схвалював і не намагався виправдовувати, у лицарських бургах і станицях справу обговорювали серйозно. І постаралися, щоб звістка про ці дискусії дійшла до Зембиць. І хоча розлючений князь Ян вимагав для нападника жорстокої страти із застосуванням страшних тортур, під впливом громадської думки йому довелося збавити тон. За Гельфрада заступилися не тільки найближче споріднені Хаугвіци, Барути й Рахенау, а й усі інші заможні роди Шльонська. Гельфрад Стерча, як заявили, є лицарем, причому лицарем з древнього роду, а діяв він у засліпленні, викликаною плямою на честі, хто ж винен у цій плямі, відомо. Князь Ян лютував, але радники швидко відмовили його від садистської страти. Дні, коли щомиті можна очікувати гуситської навали, - невдалий момент для того, щоби псувати собі стосунки з лицарством. Так що на боці затятого князя стояв тільки ще більш затятий вроцлавський єпископ Конрад. Єпископ заперечував тезу про захист честі, робив з усієї справи політичну аферу, проголошував, що Гельфрад Стерча діяв з намови гуситів, і вимагав для нього жорстокої смерті за державну зраду, чари та єресь. Стерча, репетував князь Ян, діяв з таких самих ницих мотивів, що й розбійник Хшан, убивця цешинського князя Пшемека, тому його необхідно, як Хшана, палити вогнем і рвати кліщами. Але шльонське лицарство ні про що таке не хотіло чути, вперлося рогом і взяло гору. Настільки, що ще трохи - і Гельфрадові би вигоріло: його мали покарати виключно вигнанням, на суворіше покарання шльонські лицарі не погоджувалися. Що бісило князя Яна і єпископа. Отож Гельфрад Стерча залишився би живий, якби не дрібний факт. На суді лицар не тільки не покаявся, а й заявив, що ніяке вигнання не зупинить його від дальших посягань на князеве життя, що він не заспокоїться, поки не виточить його вражої крові. І забрати свої слова назад він не хотів. На таке сіісшт шльонські вельможі вже не мали аргументів. Вони вмили руки, а Ян Зембицький із задоволенням засудив лицаря на смерть. Через відтинання голови мечем.

Вирок було виконано швидко, п’ятнадцятого січня, у четвер перед другою неділею Єпифанії. Гельфрад Стерча йшов на смерть спокійно, мужньо, але без зухвалості. З ешафоту не виступав. Він тільки глянув на князя Яна й промовив одне речення, латиною.

- Що? - глухо запитав Рейневан. - Що він сказав?

- Hodie mihi, cras tibi.

Рейневанові не вдалося приховати пригніченість, вона була надто помітна і впадала у вічі. Він сам відчував потребу виговоритися, скинути із себе тягар, тому розповів товариству все. Про Аделю, про князя Яна, Гельфрада Стерчу. Про помсту. Ніхто не прокоментував. Крім Дроссельбарта.

- Помста, кажуть, є насолодою, - заявив худорлявий. - Але зазвичай це буває бездумна насолода ідіота, який насолоджується мрією про насолоду. Тільки ідіот кладе голову на плаху, коли може не класти. Hodie mihi, cras tibi, що сьогодні зі мною, завтра станеться з тобою... У тебе заблищали очі на звук цих слів, Рейнмаре з Беляви, я це помітив. Знаю, про що ти думаєш. І прошу про одне: не будь ідіотом. Ти можеш це пообіцяти? Нам усім?