Слава ЗСУ!

- Авжеж виніс, - Шарлей показово обурився. - Багато наук, житейських та інших. Безліч сповнених мудрості максим, нагадування яких дозволяє мені сьогодні жити гідно.

- Донині, - він театрально стер сльозу, - в моїх вухах бринить благородний голос мого батька. Я ніколи не забуду його благородних наук, які я запам’ятав і якими незмінно керуюся в житті. Наприклад: по святій Схоластиці вбери грубі ногавиці. Або: з порожнього й Соломон не наллє. Або: хто зранку випив, весь день веселий, або...

Самсон пирснув. Рейневан зітхнув. З бурульок капало.

* * *

Новий рік - Різдво, Natavitas domini, Wynachten, Jule - справили “Під дзвінком” справді гучно, хоча тільки у своєму колі. Після короткотривалого потепління знову прийшли заметілі, завалені дороги знову відрізали постоялий двір від світу, зрештою, такої пори однаково мало хто подорожував. Крім Рейневана, Шарлея і Самсона, крім Фогельзангу, Урбана Горна і Тибальда Раабе, святкував господар “Дзвінка”, Мартін Праль, який з цієї нагоди без жалю збіднив свій погріб на кілька бочівок рейнських, мальтійських і трансильванських вин. Дружина господар, Берта, подбала про багате і смачне меню. Єдиним гостем “іззовні” виявився мамун Йон Малевольт, який, на загальну несподіванку, прибув не сам, а в супроводі двох лісових відьом. Несподіванка була велика, але аж ніяк не неприємна. Відьми виявилися вродливими жінками з привабливою зовнішністю і манерою поведінки. Коли перша крига скресла, їх визнали всі, в тому числі вражена спочатку Берта Праль.

Відьми прикрасили урочистість ще й тим, що притягли із собою два великі кадовби бігосу. Пречудового бігосу. Означення “пречудовий” тут, зрештою, було абсолютно недостатнім, ба навіть сама назва “бігос” була недостатньою та неадекватною. Приготована лісовими чарівницями страва була істинною одою на славу тушеної капусти, одою, що звучала у хорі з лаудою на честь грудинки і солонини, пеаном дичині й дифірамбом тлустим м’ясивам, мелодійною і повною любові канцоною сушеним грибам, кмину і перцю.

Напрочуд добре пасувала до цієї поезії привезена Йоном Малевольтом настоянка на полині. Прозаїчна, але ефективна.

Зима, уже в грудні вдавано сувора, аж по Circumcisio Domini210 показала, на що здатна. Заметілі набрали сили, кілька днів валило вдень і вночі. Потім небо трохи прояснилося, з-за хмар блиснуло блідесеньке сонце. І настав мороз. Стиснув з такою силою, що світ, здавалося, аж застогнав. І замер, заморожений.

Мороз був такий, що кожен, хто виходив навіть до нужника або по дрова, повертався закоцюблим, а будь-яка дальша вилазка загрожувала серйозними обмороженнями. На Горна й Тибальда, які на Трьох Царів211 вирішили виїхати, дивилися, як на божевільних. Але Горн і Тибальд виїхали. Мусили.

Був 1428 рік.

* * *

Урбан Горн повернувся вісімнадцятого січня. Він привіз сенсаційну новину, якою вирвав товариство із сонливої зимової апатії.

На князя Яна Зембицького було вчинено замах. На Трьох Царів, Богоявлення. Коли князь після меси виходив з костелу, вбивця прорвався через охоронців і кинувся на нього зі стилетом. Ян уцілів виключно завдяки жертовності двох своїх лицарів, Тимофія фон Різіна і Ульріха фон Зайфферсдорфа, які закрили його власними тілами. Різін навіть прийняв за князя удар - це використали інші, які обеззброїли нападника. Ним виявився ніхто інший, як Гельфрад фон Стерча, лицар, який багато років тому зник десь у чужинецьких краях і якого всі, в тому числі власний рід, вже вважали померлим.