Слава ЗСУ!

- Там, де були передмістя Опави, - озвався зв’язаний Горн, - нині вітер розвіває попелища. Учора Прокоп уже був під Глубчицями. Сьогодні він ще ближче.

Болько Волошек доскочив до нього і коротко врізав кулаком у вухо.

- Я сказав, - зашипів він, - що не буду з тобою балакати, торгашу. А слухати твої балачок не буду тим більше.

- Рейневан! - він різко обернувся. - Що він про Опаву говорив? Що буцімто її захопили? Не повірю! Пусти його, пане Кшиху!

- Опава оборонилася, - відпущений Рейневан розмасував плече. - Але передмістя пішли з димом. Пішли з димом Кетрш і Нова Церква, а до них - Гуквальди й Острава. Гравець-над-Моравицею і Глубчиці вціліли, а завдячують вони це виключно розважливості князя Вацлава. Він уклав договір з Прокопом, заплатив випальне, врятував князівство. А принаймні його частину.

- Я маю в це повірити? В те, що Пшемко Опавський не став до бою? Що дозволив синові укладати договори з гуситами?

- Князь Пшемко сидить за мурами опавського замку як миша в норі. Дивиться на пожежі, бо в який би бік не глянув, там пожежа. А молодий князь має, видно, свій розум. Позаздрити і наслідувати.

- Бог покарає, - вибухнув ксьондз, - тих, що з єретиками зносилися, укладали з ними угоди! Угода з єретиком - це угода із сатаною! Хто її укладе, той навіки проклятий. А тут, на землі, за життя, кара...

- Милостивий князю! - крикнув, вриваючись до хати, озброєний у капаліні. - Посланець!

- Давайте його сюди!

Гонець, це було видно - і чути з запаху - не щадив ні себе, ні коня. Шар зашкарублого болота покривав його до пояса, а сморід кінського поту разив на кілька кроків.

- Говори!

- Ідуть чехи... - важко висапав гонець, ловлячи повітря. - Ідуть великою силою... Усе палять... Озоблога спалена... Прудник узятий...

- Що-о-о?

- Прудник узятий... У місті страшна різанина... Чижовиці горять... Б’яла горить... Захоплена... Гусити...

- Ти глузду відбився?

- Гусити... під Глогувком...

- А де єпископське військо? Де Ян Зембипький, де князі Рупрехт і Людвіг? Де пан Пута?

- Під Нисою... Наказують... Наказують, щоб ясний князь до них ішов чимпрудкіш...

- До них? - вибухнув Волошек, стискаючи кулак на заткнутому за пояс буздугані. - Вони відступають, залишають мої маєтки і мої міста на поталу, а я маю йти до них? Мій Глогувок під загрозою, а я маю йти під Нису? Єпископ наказує? Конрад Олесницький, цей злодій, пияцюра і курвій, сміє мені наказувати? А ви чого баньки вилупили? Радитися, мать вашу! Радитися! Що робити?

- В атаку! - вигукнув йоанніт. - Gott mit uns!222

- Може, це фальшиві звістки, - закліпав Шляський гербу Нечуя.

- Йдімо під Нису, - твердо сказав Фалькенгайн, - на з’єднання з єпископом Конрадом. Буде нас сила, у генеральній битві поб’ємо єретиків. Відімстимо за спалені міста...

Князь подивився на нього і скреготнув зубами.

- Не радь, як мстити. Радь, як вберегти!