Слава ЗСУ!

Рейневан зупинився.

- Ми це вже обговорювали, - твердо відповів він. - Мої мотиви ти знаєш. І обіцяв допомогти. Тому я не розумію...

- Чому я до цього повертаюся? Бо до таких речей завжди варто повертатися. Завжди варто пробувати до них повертатися, бо раптом подіє, раптом у когось відкриються очі та розум поселиться в голові. Але ти маєш рацію. Я обіцяв допомогти. І допоможу. Ходімо.

У Сватогавельській Брамі - дивовижна річ - не було видно сторожі, жодного озброєного. Це абсолютно вражало, а надто якщо зважити, що Брама і місток над ровом були головним шляхом сполучення між Новим і Старим Містом, причому відносини між цини районами бували настільки напружені, що доводилося тримати на брамах озброєну сторожу. Сьогодні сторожі не було й сліду, тунель брами був порожнісінький. Він немов запрошував увійти. Нещиро. Як пастка.

Порожнювато було й у вуличках за Святим Гавелом, зазвичай заповнених крамничками і прилавками, дивна тиша панувала на Рибному базарі. А Ринок Старого міста ніби вимер. Два собаки, один кіт і зо тридцять голубів у мирі та гармонії пили воду з калюжі під ганебним стовпом, навіть не озираючись на нечисленних перехожих, які прошмигували попід стінами будинків.

Блищали намоклі від дощу кулі на башточках Тинського храму. Немов золотий тризуб, блищала вежа ратуші. Ратушний горологій45, годинник на вежі, як завжди, скреготів, бив і щось показував - і, як завжди, було не надто відомо, що, чому й наскільки точно. А судячи з положення сонця, ледве минула терція.

Флютик чекав у будинку “Під золотим коником”, у тій же кімнаті, що й перед тим, з тією відмінністю, що цього разу обійшлося без повішеника. Стоячи біля вікна, таборитський шпигун вислуховував рапорти, які йому складали люди, схожі на агентів, а також люди, на агентів не схожі. Він побачив Рейневана. Скривився, помітивши Самсона.

- Ти є.

- Я є.

- Арбалета ти не взяв, - кисло зауважив Неплах. - Може, це й на краще. Ще був би в щось вистрелив. Цей твій придурок мусить тут бути?

- Не мусить. Зійди вниз, Самсоне. І чекай.

- Стань там, - наказав Флютик, коли Самсон вийшов. - Там, біля вікна. Стій, мовчи, спостерігай.

Він стояв, мовчав, спостерігав. На ринку далі було порожньо. Біля калюжі під ганебним стовпом чухався пес, кіт вилизував собі хвіст - хвіст у широкому розумінні цього слова, голуби походжали туди-сюди понад краєм води. Десь з боку Унгельта і костелу Святого Якова озвався ріг. За мить звук рогу долетів і зі сходу, від сплюндрованого Святого Климентія, колишнього монастиря колишніх домініканців.

У кімнату влетів захеканий агент. Флютик вислухав рапорт.

- Над’їжджають, - заявив він, підходячи до вікна поруч. - Силою в якихось п’ятсот коней. Ти чув, Рейнмаре? Маючи п’ятсот коней, хочуть заволодіти Прагою, блазні. Уп’ятисот хочуть захопити владу.

- Хто? Ти скажеш врешті-решт, про що тут йдеться?

- Щурі рятуються з тонучого корабля. Підійди до вікна. Дивися. Придивляйся уважно. Ти знаєш, кого ти повинен виглядати.

З-під ганебного стовпа раптом утекли собаки, за ними погнав кіт. Голуби зірвалися тріпотливою хмарою, налякані дедалі ближчим стукотом підків. Кінний загін наближався з боку півдня, від рову, від порожньої Старогавельської Брами. Невдовзі вершники - і серед них декілька у важких обладунках - з бряжчанням і гуркотом почали вливатися на ринок.