Слава ЗСУ!

Таборити йшли, марширували рівною, розміреною ходою. Скрипіли осі возів. Схована за павезами228, наїжачена вістрями лінія шльонської кметської піхоти не здригнулася, її командир, лицар-найманець у повному пластинчатому обладунку, чвалував уздовж шеренг, верещав.

- Витримають... - сказав до Прокопа Блажей з Кралуп, у його голосі бриніла тривога. - Вичекають, підпустять на постріл... Кіннота раніше не рушить...

- Уповай на Бога, - відповів Прокоп, не відводячи очей від поля. - Уповай на Бога, брате.

Таборити йшли. Усі побачили, як Ян Блег виїжджає на чоло, перед лави. Як дає знак. Усі знали, який наказ він дає. Понад маршируючими ротами здійнялася пісня. Бойовий хорал.

Ktož jsú boži bojovnici

A zákona jeho!

Prostež od Boha pomoci

A doufejte v nĕho!

Шльонська лінія виразно задрижала, павези захиталися, спи

си й алебарди загойдалися. Найманець - Рейневан уже впізнав баранячу голову на його щиті, знав, що це Хаугвіц, - ревів, видавав накази. Пісня гриміла, громовим гуркотом прокочувалася над полем.

Kristus vám za škody stojí

stocrát vis slibuje!

Pacli kdo proň život složi,

večný mit bude!

Tent Pán veli se nebáti

záhubců tĕlesných!

Velit i život složiti

Pro lásku svých bližnich!229

З-за шльонських павез визирнули арбалети та пищалі. Хаугвіц ревів, аж захрип, забороняв стріляти, наказував чекати. Це була помилка.

З гуситських возів, коли вони наблизилися на триста кроків, випалили тарасниці, по павезах загупав град ядер. За мить на сілезців із сичанням полетіла густа хмара стріл. Упали вбиті, завили поранені, лінія павез захиталася, шльонські піхотинці відповіли вогнем, але безладним і невлучним. У стрільців тряслися руки. Бо на команду Блега таборйтський загін прискорив ходу. А потім почав бігти. З диким криком на вустах.

- Не вистоять... - У голосі Блажея з Кралуп прозвучала спершу недовіра, а потім надія. А потім - упевненість.

- Не вистоять! Бог з нами!

Хоча це здавалося неймовірним, шльонська лінія раптом розпалася, мов здута вітром. Пожбуривши павези й списи, кметі-піхотинці як один кинулися навтьоки. Хаугвіца, який намагався їх стримати, повалили разом із конем. У переляку й паніці, кидаючи зброю, затуляючи на бігу голови руками, шльонські мужики тікали у бік підгороддя і хащ над рікою.

- На них! - ревів Ян Блег. - Гир на них! Бий!

На Монашому Лузі загуділи роги. Побачивши, що далі чекати не можна, Пута з Частоловиць підіймав лицарство. Нахиливши списи, тисяча сто коней залізної кінноти рушили в наступ. Земля стала двигтіти.

Блег і Зигмунт з Вранова миттю усвідомили серйозність становища. На їх наказ таборитська піхота блискавично згорнулася в заслоненого павезами їжака. Вози обернули боками, з-за опущених бортів виглянули пащеки гуфниць.

Залізна лава шльонського лицарства справно перешикувалася, розділилася на три групи. Середня, під єпископською хоругвою, із самим Путою на чолі, мала клином розщепити й розчленувати таборитський шик, інші дві мали стиснути його, мов кліщі, - йоанніти Рупрехта справа, зембицький та олавський князі зліва.