Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Божі воїни

Кіннота видала бойовий клич і кинулася в галоп, від якого задвигтіла земля. Таборити, хоча в їхніх вражених очах виростали салади й залізні начільники коней, відповіли зухвалим криком, з-за павез висунулися й нахилилися сотні глевій, альшписів230, рогатин, вил і гізарм, піднялися сотні алебард, ціпів та моргенштернів. Градом полетіли стріли, гримнули пищалі та гаківниці, бахнули й плюнули сіканцями231 гуфниці. Смертоносний залп змішав йоаннітів Рупрехта, ранячи та лякаючи коней, сповільнив кінноту із Зембиць та Олави. Однак найманці єпископа й залізні пани Пути з Частоловиць не дали себе сповільнити, з розгону шумно навалилися на чеську піхоту. Загриміло залізо об залізо. Заверещали коні. Закричали та завили люди.

- Тепер! Уперед! - показав буздуганом Прокоп Голий. - Починай, брате Ярославе!

Йому відповів крик сотень горлянок. З лівого крила рвонув у поле кінний загін Ярослава з Буковини й Отіка з Ложі, з правого вдарили моравці Товачовського, поляки Пухали та дружина Федька Острозького. За ними помчав у поле піший резерв - страшні сланські ціпники.

- Ги-и-ир-р-р на ни-и-и-их!

Добігли. Над вереском коней і криком людей здійнялося гучне і дзвінке брязкання зброї, що лупить по збруї.

Навалу Отіка з Ложі намагалися стримати йоанніти, німбурзькі знесли їх першим же ударом, туніки з білими хрестами миттю застлали просочену кров’ю землю. Зембицькі опиралися мужньо, вони не тільки не відступили під натиском, а й навіть відкинули списників Ярослава з Буковини. Лицарі та армігери з Олави теж стійко витримали напір атаки Добка Пухали і Товачовського, але не встояли під ударами польських та моравських мечів, які валилися на них, похитнулися. А коли побачили, як Пухала страшним ударом сокири розтрощує голову Типранда де Рено, командира найманців, зламалися. Захитався і тріснув, як скло, весь лівий фланг. Пута з Частоловиць помітив це. Хоча втягнутий у бій з піхотою, хоча забризканий кров’ю по басинет232, Пута вмить помітив і зрозумів загрозу. А коли, піднявшись у стременах, побачив, як справа його оточує кіннота Ярослава з Буковини, коли помітив, як пробиваються до нього панцирні Отіка з Ложі і на допомогу йому ціла орда ціпників, збагнув, що програв. Захриплим уже голосом вигукуючи команди, він обернувся - щоб побачити, як ударяють навтьоки єпископські найманці, як покидає поле бою маршал Лаврентій фон Рорау, як утікає Гинче фон Боршніц, як дає драпака Миколай Цедліц, отмуховський бургграф. Як кидається врозсип розбите зембицьке лицарство. Як під натиском моравців і поляків показує спину розбита наголову Олава. Як гине командор Дітмар де Альцей, як, побачивши це, кидаються втікати недобитки йоаннітів, як у них по п’ятах їдуть, безжально рубаючи, кінні Отіка з Ложі. Як, зачеплений гаком гізарми, падає з коня юний зброєносець Ян Четтерванг, син клодзького патриція. Якому він, Пута з Частоловиць, клодзький староста, пообіцяв наглядати в бою за його одинаком.

- До мене! - заволав він. - До мене, Клодзько!

Але крик криком, а битва і воячка мали свої права. Коли на його заклик клодзьке лицарство і рештки найманців вчинили гуситам запеклий, хоча й розпачливий опір, Пута з Частоловиць розвернув коня і втік. Така була необхідність, так було треба. Належало рятувати Нису, єпископську столицю, все ще із сильною залогою і здатну до оборони. Належало рятувати Шльонськ. Клодзьку землю.

Попередня
-= 223 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 04.04.2015

Менш цікаво ніж вежа блазнів через різькі скачки по часу та мало деталів. А магії якось забагато. Читати можна, сюжет захопливий


Додати коментар