Слава ЗСУ!

- А можна дізнатися, - м’яко озвався Самсон, припинивши стругати кілок, - що ти задумав?

- Не заважай, будь ласка, - Рейневан зосередився. - Супірре, spe, vero. Aures quia audiunt. Супірре, spe, vero237.

Він став чути кожне слово ще до того, як відзвучало заклинання.

- Щоб я здох, якщо брешу, - говорив темнолиций. - Такого кшталтного тіла я в жадної баби не видів, ніколи. Цицьки мала, як свята Цецилія на образі в костелі, а тверді, гейби з мармуру, і навіть як навзнак лежала, то стирчали. Доправди ніц дивного, що князь Ян ради тої хранцузки так здурів.

- Але ж потім таки змудрів, - пирснув другий. - І позбувся її, до льошку замкнути наказав.

- За що хай йому Бог віддячить, - зареготав Темний. - Інакше не було б нам дано потішитися нею. А була то, кажу вам, така втіха, що гей... Щоночі ми тамка, в зембицькій буцегарні, збиралися... І щоночі її вкупі... Боронилася, кажу вам, як скажена, пики нам не раз пороздряпувала, як кітка... Але через то йно більша втіха була

- А не бояли-сте ся? Що заврочить? Повідали, що бургундка відьма, з дияволом у змові. Сам кам’янецький абат буцімто постановив...

- Айно, - визнав Темний, - не збрешу, попервах було трохи страху. Але охота перемогла, хе-хе. А що, часто вам трапляється пиляти кралю, яку раніше сам князь Ян Зембицький на атласах крутив-вертів? А опріч того, заспокоїли нас тоті в’язничні пахолки, що вони вже три роки насильно грають усіх молодиць, котрі до холодної трапляють - а найбільше трапляє за доносами в чаклунстві. Грають, як си хочуть. І ні їдному ніц не було. Перерекламовані тоті чари.

- А ксьондз на сповіді?

- А що мені там ксьондз. Таж торочу вам, ви її не бачили, тої Аделі, значиться. А якби побачили, догола розібрану, то вмент би вас страхи покинули. Котроїсь-то ночі ми її...

Того, що сталося котроїсь-то ночі, товариші Темного мали вже ніколи не дізнатися. Рейневан почав діяти, мов у трансі, майже несвідомо. Встав, ніби його пружиною пхнуло, доскочив, з розмаху зацідив балакуна кулаком в обличчя. Хрупнув ніс, бризнула кров. Рейневан загойдався в стегнах, лупнув ще раз. Битий завив, завив так пронизливо й страшно, що корчма завмерла. Люди стали пробиратися до дверей. Супутники мандрівника зірвалися, але стояли, мов скаменілі. А коли Темний, який дістав і втретє, звалився з лави на підлогу - втекли. Бісклавре і Жехорс випихали до виходу жаків і вагантів, Шарлей стримував корчмаря, який тим часом підбіг. Дівка-служниця почала тонко кричати.

Лежачий Темний теж кричав. Теж тонко, розпачливо, благально. Задихнувся аж тоді, коли Рейневан з усієї сили копнув його по губах. Піднятий з підлоги, він булькотав, плював кров’ю та зубами, трусив головою, блискав білками очей, м’якнув, обвисав. Рейневан примірився, але кулак став йому недостатній, цілком не адекватний. Світ навколо став сліпучо ясним, білим, світляним. Він штовхнув мандрівника на стовп, схопив зі столу дзбан, дзбан розбився при першому ж ударі, намацав на столі грубий костур, вперіщив того, спертого об стовп, по руці вище ліктя. Хруснуло, Темний заскавулів, як пес. Рейневан лупнув ще раз, з усієї сили, в другу руку. Потім у ногу. Поки той падав, ударив по голові, а як той уже лежав на підлозі, копнув у живіт, а тоді додав другою ногою нижче пояса. Темний уже не кричав, тільки конвульсивно тремтів, трясся, ніби в лихоманці. Рейневан теж трясся. Кинув костур, сів на поваленого, схопив за волосся, з люттю почав товкти потилицею об дошки. Чув, як хряскає і подається кістка черепа. Як шкаралупа яйця. Хтось схопив його, силою відтягнув. Самсон.