Слава ЗСУ!

І хтозна, може, йому б і пощастило, якби не те, що Рейневан пречудово знав ці місяця. Вулиця Зброярська та провулки, які відходили від неї, містили в дореволюційні часи кілька затишних і недорогих борделиків, тому ці місця чудово знав кожен студент і бакалавр Кардового університету. Крім того, Рейневан і Самсон Медок використовували магію. Телепатичні амулети. Дуже прості, але достатні для рудиментарного зв’язку. Для стеження і переслідування.

Срібно-чорний лицар зачекав якусь мить, використавши цей час на те, щоби прикрити обладунки кавалком знайденої тикової плахти. Він втиснувся в стіну, почувши тупіт підків, але це лише біг кінь без вершника, буланий, із закривавленим боком. За конем бігла, похитуючись і мукаючи, ряба корова - звідки вона тут узялася, відав хіба що нечистий.

Коли усе стихло, лицар швидко пішов у бік Зброярської. Він вийшов на вулицю, хвилину постояв, роззирнувся, прислухаючись до звуків бою і різанини, які вже стихали. Потім увійшов у перше ж підсіння і на подвір’я, тут взявся скидати бляхи, які могли його демаскувати. З-поміж білизни, що сушилася на шнурку, витягнув сорочку, сильно обтріпану й простору, явно пошиту для вагітної баби або просто гладкої, від природи. Коли він натягував сорочку через голову, якийсь момент нічого не бачив.

А Рейневан із Самсоном цим моментом скористалися.

Рейневан з розмахом вперіщив лицаря піднятою із землі дошкою. Самсон же вхопив його за барки, струснув, підняв, із силою штовхнув на стіну. На диво, замість того, щоб безсило зсунутися по цій стіні, лицар відштовхнувся від нього, висмикнув із піхов корд і атакував. Самсон відскочив, Рейневан замахнувся своєю дошкою, лицар сильно відбив її, зробив прямий випад кордом, настільки швидкий і такий по-фаховому вправний, що якби не уроки у вчителя фехтування, Рейневан попрощався би з печінкою і життям. Лицар спритно обернув корд у долоні й завдав швидкого ріжучого удару. Якби не вивчений прийом ухиляння, лезо розтяло би Рейневанові горло аж до шийних хребців. Небезпечну ситуацію нейтралізував Самсон, який палицею вибив з рук лицаря зброю, а його самого повалив на землю ударом кулака. Удар був могутній, але лицар і цього разу навіть і не подумав лежати там, де впав. Він підхопився, обіруч ухопив порожню бочку, підняв, застогнав, почервонівши від зусилля, жбурнув її, немов ядро, у Самсона Медка. І тут найшла коса на камінь. Самсон упіймав бочку на льоту. І кинув її назад, ніби м’яч. Лицар гепнувся, збитий з ніг, на купу соломи.

Піднятися він уже не зміг. Рейневан і Самсон навалилися на нього, придавили, скрутили і зв’язали руки. Замотали голову в бабську сорочку. Зв’язали ноги на кісточках довгою мотузкою. І затягли, тягнучи за мотузку, до підвалу неподалік. Вони не панькалися. Не зважали, що голова лицаря ритмічно постукує по камінних сходинках, а сам він постогнує і кляне на чім світ стоїть.

Лицар, якого штурхнули на головки капусти, сів, покректуючи й матюкаючись. Коли Рейневан зірвав йому шмату з голови, закліпав. У підвалі було віконце, так що можна було дещо побачити. Лицар довго роздивлявся Рейневана, Самсона - не так довго. І відразу оцінив, що з них двох тільки один є партнером для переговорів. Він глянув Рейневанові прямо в очі, відкашлявся.

- Розумно, - він вичавив із себе посмішку. - Розважливо, брате. Навіщо ділитися з іншими, коли можна все мати для себе? Часи надто важкі й непевні, щоб гребувати грошем. А гріш впаде тобі у капшук, обіцяю.