Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Божі воїни

- Дали ми їм! - повторював возовий гейтман, похитуючись на ногах і стираючи з обличчя кров, що стікала з чуприни. - Дали ми... Їм...

На майдані тріумфально репетували угорці. Утікаючих шльонських лицарів ніхто не переслідував. Захмарилося.

Убитих сілезців було четверо. Гуситів загинуло п’ятеро, поранених було вдвічі більше. Перш ніж трупи було винесено за огорожі, під березовий гай, один із поранених помер. Потрібна була велика яма.

Беренгар Таулер. Дроссельбарт з Фогельзангу. Генрик Барут, крокуючий чорний тур. Кристіан Дер, trios roses de gueules. Якийсь кінний стрілець. Якийсь зброєносець. Якийсь Адамец, якийсь Зборжіл, якийсь Рачек, на яких марно чекатимуть удома якась Адамцова і якась Рачкова.

- Дайте мені рискаль, - сказав серед тиші Самсон Медок. - Я буду копати.

- Буду копати, - він загнав рискаль у землю, сильно наступив, вирвав і перевернув брилу землі. - Буду копати за спокуту. Бо я винен! Iniquitates meae supergressae sunt caput meum276! Я пішов на війну! З цікавості! Я міг стримати інших - не стримав. Міг повчати. Міг маніпулювати. Міг копнути кого треба в дупу! Міг, врешті-решт, маючи все десь, сидіти на Підскаллі поруч з Мар-кетою, міг разом з нею мовчати і дивитися, як тече Влтава. А я пішов на війну. З найнижчих мотивів: бо мене цікавила сама війна та людська натура. Отже, я винен у смерті тих, які тут лежать. І винен буду в тих смертях та нещастях, які ще тільки настануть. І тому, курва, я копатиму цю могилу. З цієї ями, de profundis, clamo ad te, Domine... Miserere mei Deus, помилуй мене, Боже, у своїй милості, У великому своєму милосерді зітри мою неправедність. Обмий мене з усієї моєї вини та очисти мене від гріха мого... Від третього рядка він промовляв не сам. Інші теж копали.

* * *

Дзержка задрімала, її розбудили гучні голоси. Вона підняла голову, помацала навколо себе руками, відчула під пальцями передпліччя Еленчі. Дівчина смикнула головою, сухо закашляла.

- Є новини, - говорив францисканець, який стояв усередині кола. Його ряса була підкочена, на ногах замість постолів - чоботи для їзди верхи, було видно, що він причвалував прямо зі Сьроди, з монастиря. - Є новини від наших братів, любінських святодухівців.

- Говори ж, фратере.

- Гусити напали на Хойнув. У суботу перед неділею Jubilate.

- П’ять днів тому, - швидко підрахував хтось. - Господи, будь милостивий!

- А князь Рупрехт?

- Ще до нападу втік з лицарством до Любіна. Залишив Хойнув на погибель.

* * *

Кількагодинний обстріл запалювальними ядрами дав надзвичайні результати. Червоний півень шаленів на дахах садиб, у багатьох місцях палали також дерев’яні гурдиції на стінах, вогонь спихав з них захисників ефективніше, ніж обстріл з арбалетів, пищалей і тарасниць. Змушені гасити пожежі хойнувчани не зуміли оборонити стіни, на які тепер дерлися юрми гуситів: таборити - по обидва боки Легницької брами, Сирітки - майже на всій довжині північної куртини.

Бойові крики та вигуки раптом посилилися. Підпалена та обстріляна з бомбарди Легницька брама затріщала, одна її стулка повисла, друга звалилася, здійнявши сніп іскор. До брами з диким ревінням кинулася піхота, ціпники Яна Блега, за ними - спішена кіннота, чехи Змрзліка та Отіка з Ложі, моравці Товачовського й поляки Пухали.

Попередня
-= 258 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 04.04.2015

Менш цікаво ніж вежа блазнів через різькі скачки по часу та мало деталів. А магії якось забагато. Читати можна, сюжет захопливий


Додати коментар