Слава ЗСУ!

Рейневан і Шарлей бігли з останніми. Цього разу ніхто не забороняв їм брати участь у бою, зовсім навпаки - щоб змусити хойнувчан розтягнути оборону, Прокоп і Краловець наказали взяти зброю усім, хто був здатний її носити.

За брамою вони влетіли прямо у вогняну пащу пожежі, у вузеньку вуличку між палаючими будинками. Захисників, які в цій вуличці намагалися ставити опір, умить перерізали, решта втекла. З півночі стихали постріли, а наростав вереск, було зрозуміло, що Сирітки подолали мур і вдерлися углиб міста.

Вони вилетіли на продовгуватий ринок, перед ними виросла кам’яна брила костелу. І висока, затягнута димами дзвіниця. Перш ніж вони встигли подумати, вежа плюнула в них вогнем і залізом. Рейневан бачив, як кулі та стріли зорюють землю навколо, як падають люди. Вереск оглушував.

Він присів. Одному пораненому затиснув розірвану стрілою шийну артерію. Поруч катався і завивав другий, якому куля з гандканони відірвала ногу нижче коліна. Третій звивався, з його живота цебеніла кров. Четвертий тільки здригався.

- Вставай, Рейневане! Уперед, під дзвіницю!

Він не послухався, зайнятий кровотечею, яку марно намагався зупинити. Коли поранений викашляв кров і помер, зайнявся тим, якому відірвало ногу. Дер сорочку на смужки, перев’язував, прочищав. Поранений вив.

З палаючого будинку вибіг чоловік з дротиком, за ним - підліток у надпаленому одязі, який ніс песика. Чоловікові негайно розтовкли голову ціпом. Підлітка вістрям списа пришпилили до дверей. Наскрізь, разом з песиком. Підліток повис на списі, песик смикався, скімлив, молотив повітря передніми лапами.

Рейневан перев’язував. Під затягнутим димами костелом, який зяяв вогнем, клубилися атакуючі. З дзвіниці далі стріляли, кулі та стріли свистіли в повітрі.

- Гир на ни-и-и-их!

З бічної вулички, женучи перед собою і кладучи трупом хойнувчан, які в паніці втікали, вилетіли Сирітки, осмалені, чорні, як чорти. Шарлей шарпнув Рейневана за плече. Той залишив перев’язаного, побіг, перескакуючи трупи. Однак на ринку, під костелом, бій уже було закінчено. Захисників дзвіниці - серед них чимало жінок і дітей - витягай з будинку, зігнали під мур. Там був Ярослав з Буковини, який роздавав накази. Звуки різанини, що долітали з південного боку міста, заглушали його голос, але жест, який він зробив, сумнівів не залишав. Бранців зігнали в купу, притиснули до муру. Витягали з купи по одному, по двоє. Кидали на коліна. І вбивали. Кров текла ручаями, пливла пінною рікою, виполіскуючи зі стічних канав січку та гній.

- Змилуйтеся! Лю-у-уди! - завила кинута на коліна міщанка в бурій спідниці. - За що? Чому? Ради Бога живо...

Удар палиці розтрощив її голову, як яблуко. Вона впала, не застогнавши.

- За те, що Я кликав, і ніхто відповіді не давав, - пояснив Прокоп Голий, який стояв поруч. - Говорив Я, й не чули ви. Чинили лихе в Моїх очах і вибрали те, чого Я не жадав!277 Тому призначаю вас під меч; усі загинете в різні.

- Браття! Божі воїни! - заволав Краловець. - Не давати пардону! Нікого не щадити, всіх під ніж! Різати! А місто спалити! Спалити до голої землі! Нехай сто років тут навіть пирій не виросте!

Вогонь з гудінням вистрелив понад дахами Хойнува. А лементи тих, кого вбивали, здійнявся ще вище. Високо понад клуби диму.