Слава ЗСУ!

- Це Одра та її рукав, - показав на широко розлиті води Урбан Горн. - А це - Олава, вона оточує місто з півдня.

- І непогане захищає підступ, - оцінив Їра з Ржечиці. - Можна сказати, стін і не треба.

- Але вони є, - промовив Блажей з Кралуп. - Причому могутні. Башт теж не бракує... А що вже дзвіниць! Майже як у Празі!

- Отой перший, - показав, хвалячись знанням, Горн, - це Святий Миколай на Щепіні, а онде - Миколайська брама. Отой великий костел з високою дзвіницею - це фара Святої Ельжбети. А другий, не менш показний, - теж фарний, Марії Магдалини. Ота вежа - це ратуша. А отой костел...

- Це Свята Дорота, - безпристрасно продовжив за нього Прокоп Голий, який, видно, не гірше знав Вроцлав. - А там, на острові П’ясек, храм Діви Марії. За П’ясеком є Острів Тумський, на ньому колегіата Святого Хреста, поруч кафедральний собор, який досі будується. Ген далеко... Олбін, великий монастир премонстрантів. А оно - Свята Катажина й домініканський святий Войцех. Задоволені? Вже все знаєте? Чудово, бо зблизька вроцлавських костелів не роздивитесь. Принаймні не цього разу.

- Це зрозуміло, - кивнув головою Ян Товачовський з Цімбурка. - Було би безумством ударити на місто.

- Чоловіче маловірний! - скривився і сплюнув Прокупек. - Якби Єгошуя думав так, як ти, Єрихон стояв би понині! Це сила Божа руйнує стіни...

- Облиште Бога, - спокійно перебив Добко Пухала. - Єрихон чи не Єрихон, штурмувати зараз Вроцлав міг би тільки той, хто зовсім позбавлений розуму.

Гуситські воєначальники забурчали. У більшості вони погоджувалися з думками моравця і поляка. Однак блиски в очах Краловця, Яна Блега й Отіка з Ложі свідчили, що якби що, то вони б радо спробували.

- Однак ми прийшли, - Прокоп, як завжди, не проґавив блисків, - досить здалеку під це гніздо антихриста. За нами такий далекий і важкий шлях, що було би гріхом не дати антихристові релігійного повчання.

Перед ними, під пагорбом, текла в неглибокій долині ріка Шленза, широко й по-весняному розлита на луни, по яких бродили бузьки. Березини вже зеленіли красивою, свіжою весняною зеленню. Густо покрилася цвітом черемха. На лугах цвіли калюжниці й жовтеці, жовтіли цілі килими кульбаб. Рейневан оглянувся. Головні сили Табора й Сиріток переходили Бистшицю захопленим мостом у Лешниці, біля митної палати, яка вже догорала.

- Ми дамо, - продовжив Прокоп, - вроцлав’янам і єпископу-антихристу показовий урок. Оте сільце, під пагорбом, як називається?

- Жерники, добрий пане, - поспішив пояснити один з послужливих селян-провідників. - А отамка Мухобур...

- Спалити обидва. Займися цим, брате Пухало. О, а там я бачу млин... Там другий. Там село... І там село... А там що? Костелик? Брате Салаво!

- Слухаю, брате Прокопе!

Не минуло й години, як у небо здійнялися вогні й дими, а свіже травневе повітря стало задушливим від смороду горілого.

* * *

Ta vojna pĕši, ta mĕ netĕši,

Tĕšila by mĕ má nejmilejši…278

У репертуарі похідних пісень армії Прокопа почали помітно переважати дедалі сумніші тексти. Втомленість війною все виразніше давалася взнаки. Залишивши за спиною Вроцлав, вони йшли на південь, маючи праворуч Шленжу, яка раптово і грізно виростала з плаского ландшафту. Вершечок гори, хоч зовсім не небосяжний, як завжди, тонув у розтягнутих хмарах - це виглядало так, ніби хмари, що пливли небом, чіплялися за вершину і залишалися на ній, упіймані й заякорені.