Слава ЗСУ!

Перестрілка тривала тиждень, і протягом тижня Рейневан аж згорав від кортячки вирушити під Шленжу і якось допомогти Колді, от хоч би й диверсією та саботажем. Він ледве ходив, про їзду верхи міг лише мріяти, але рвався в бій. Край цим пориванням поклала й остаточно перешкодила воєнним планам Ютта. Ютта була категоричною. Вона поставила ультиматум: або вона, або війна. Рейневан вибрав її.

Яи Колда з Жампаха оборонявся протягом наступного тижня, завдаючи сілезцям настільки дошкульних втрат, що коли він нарешті вичерпав можливості подальшого опору, то мав сприятливу позицію в переговорах. Наступного дня після святого Антонія289 він капітулював, але на почесних умовах, з обіцянкою вільного відступу до Чехії. Що ж до шленжанського замку, то щоб він, боронь Боже, не прислужився якомусь наступному Колді, сілезці його зруйнували, не залишивши каменя на камені.

Про всі ці подробиці Рейневан дізнався від городника, який працював у грангії при монастирі й мав - крім надійних джерел інформації - любов до пліток і самородний талант до них. Після падіння Шленжі городник приніс плітки доволі тривожні. Шльонськ нарешті охолов після гуситського великоднього рейду. І почав реагувати. Різко й досить криваво. Ешафоти стікали кров’ю тих, хто злякався в бою або укладав угоди з чехами. Шкварчали на багаттях прихильники гусизму і ті, кого лише підозрювали в такій прихильності. Конали на колесах та на шлях селяни, які співпрацювали з гуситами. Шибениці вгиналися під тягарем тих, на кого були доноси. При цій же нагоді катували та страчували тих, хто взагалі не мав із гусизмом нічого спільного. Зрештою, тих же, що й завжди: євреїв, вільнодумців, трубадурів, алхіміків та баб-абортувальниць.

Безпечний, здавалось би, прихисток за монастирською стіною раптом перестав бути затишним. Рейневан, який уже одужував, зривався, весь у холодному поту, на кожен дзвінок або калатання у ворота. І засинав з полегшенням, дізнавшись, що це не Інквізиція і не Біркарт Грелленорт. Що це тільки торговець рибою із товаром.

* * *

Минав час, спокій, догляд і процедури робили свою справу. Рани гоїлися - поволі, але надійно. Після святого Антонія Самсон почав підніматися, а після Гервасія і Протасія290 почувався вже настільки добре, що почав допомагати городникові в роботі. Рейневан же видужав настільки, що йому перестало вистачати контакту з Юттою за посередництвом лише очей та рук.

Надійшла купальська ніч. Клариски з Білого Костелу відзначили її додатковою месою. А Рейневан та Ютта, під зацікавленими поглядами черниць, побігли до лісу шукати цвіту папороті. Уже в смузі беріз на узліссі Рейневан пояснив Ютті, що цвіт папороті - це легенда, тож його пошуки, хоча й романтичні та збудливі, у принципі, позбавлені сенсу, і часу на них трохи шкода - хіба що є аж таке сильне бажання вшанувати вікову традицію. Ютта досить швидко визнала, що хоч вона й вельми шанує традицію, проте прагнула б використати коротку червневу ніч краще, розумніше і з більшою приємністю.

Рейневан, який думав так само, розстелив на землі плащ і допоміг їй роздягнутися.

- Adsum favens, - шепотіла дівчина, поволі й поступово виринаючи з одягу, мов Афродіта з морської піни. - Adsum favens et propitia, приходжу, сповнена доброзичливості й милосердя. Годі плакати й нарікати, геть відчай! Завдяки моїй турботі вже видно твій порятунок [47].

Вона шепотіла, а перед очима Рейневана поставала краса. Сліпуча краса наготи, слава лагідної жіночності, Грааль, реліквія, святиня. Перед його очима відкривалася сіоппа ап§е1іса1:а, достойна пензля відомих йому майстрів, таких, як Доменіко Венеціано, Сімоне да Сієна, Фламельський майстер, Томмазо Мазаччо, Мазоліно, брати Лімбург, Сасетта, Ян ван Ейк. І тих, яких він знати ще не міг, які лише мали з’явитися. Імена яких - Фра Анджеліко, П’єро делла Франческа, Квартон, Рогір ван дер Вейден, Жан Фуке, Гуго ван дер Гус - захоплене людство ще тільки мало дізнатися.