Слава ЗСУ!

- У Дзержки? - він не стримав здивування. - Ти в Дзержки?

- Прощавай, Рейнмаре з Беляви, - вона обернула коня. - Бережи себе. А я...

- Я постараюся забути, - сказала тихо.

Коли була вже досить далеко від монастирських воріт, щоб він жодним чином не міг почути.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ,

у якому літо Року Божого 1428, проведене в любій

та милій ідилії, проминає для Рейневана, мов

якась швидкоплинна миттєвість. Аж хотілося б на

цьому закінчити історію стандартними словами:

“Потім вони жили довго і щасливо”. Але що з того,

що хотілося б, якщо, на жаль, це неможливо.

Рейневан пролежав у монастирській інфірмерії до Трійці, першої неділі після Зелених Свят. Рівно десять днів. Зрештою, порахував він ці дні вже постфактум: через гарячку, яка поверталася хвилями, із самого перебування й лікування він пам’ятав небагато. Пам’ятав Ютту де Апольда, яка проводила чимало часу при його ложі недуги, пам’ятав товстеньку інфірмерку, яку звали - вельми влучно - сестрою Мізерикордією. Пам’ятав абатису, яка його лікувала, - високу, серйозну черницю зі світлими сіро-блакитними очима. Пам’ятав процедури, які вона йому робила, з біса болісні, які неодмінно приводили до гарячки й маячні. Однак саме завдяки цим процедурам він усе ще мав руку й міг нею так-сяк володіти. Він чув, про що говорили черниці під час процедур, - а говорилося і про ключицю, і про плечовий суглоб, а також про підключичну артерію, про паховий нерв, про лімфатичні вузли, про фасції. Він чув достатньо багато, щоби розуміти, що від багатьох поважних проблем врятували його медичні знання абатиси. А також медикаменти, які вона мала і які вміла застосовувати. Деякі з ліків були магічними, деякі з них Рейневан впізнавав: або за запахом, або за реакцією, яку вони викликали. Застосовувався як додекатеон - значно сильніший, ніж той, який вдалося дістати в Олаві, так і перістереон284, дуже рідкісний, дуже дорогий і дуже ефективний засіб проти запальних станів. До рани, що кілька разів відкривалася, абатиса застосовувала ліки, відомі під назвою garwa285, секрет яких прибув, казали, аж з Ірландії, від тамтешніх друїдів. Рейневан упізнав також за дуже характерним маковим запахом вундкраут286, магічне зілля Валькірії, яким жерці Вотана лікували поранених після битви в Тевтобуржському лісі. Запах сушеного листя блекоти зраджував ієроботан287, а запах тополиної кори - левкіс, два сильні засоби від гангрени. Плауном пахла присипка, яка називалася lycopodium bellonarium288.

А коли почали застосовувати lycopodium bellonarium, Рейневан уже міг вставати. Пальці лівої руки більше не німіли, він міг тримати в них різні предмети. Завдяки цьому він мав змогу допомагати черницям у лікуванні Самсона, який, хоч і був притомний, підводитися все був не в стані.

* * *

Ютта не відходила від Рейневана ні на крок. Її очі блищали від сліз та любові.

* * *

Війна, про яку вони вже встигли забути, нагадала про себе незабаром після Трійці. Вранці першого дня червня Рейневана, Ютту та черниць з Білого Костелу стривожив гуркіт гармат, який долинав із заходу. Ще до того, як до монастиря дійшли перші докладні відомості, Рейневан уже здогадувався в чім річ. Ян Колда з Жампаха не відступив разом з армією Прокопа Голого, залишився у Шльонську, за мурами замку у Шленжі. Він сам та його розбійницька дружина були для сілезців більмом на оці і шпичаком у задниці, бо занадто докучали, аби їх можна було терпіти. Сильний та озброєний важкими бомбардами вроцлавсько-свидницький контингент узяв шленжанський замок в облогу й розпочав обстріл, закликаючи Яна Колду здатися. Колда, як доносила стоголоса чутка, у відповідь застосував до обложників популярну в народі назву чоловічих статевих органів і запропонував їм зайнятися взаємним самцеложством. Після чого відповів зі стін вогнем власної артилерії.