Слава ЗСУ!

- Заховай, холера ясна, цього ножа.

- А що? Не подобається? Ображає твої почуття? Змінив тебе цей монастир, я бачу. Півроку тому, у Желязні під Клодзьком, ти на моїх очах голими руками затовк людину до смерті. Через особисту помсту, заради приватної відплати. А на нас, які борються за справу, ти смієш дивитися зверхньо? Смієш по-панськи вернути носа?

- Заховай ножа, я сказав. Чому ви приїхали?

- Здогадайся, - Жехорс склав руки на грудях. - А коли здогадаєшся, бери ноги в руки й ходи. Ми ж казали - є робота. Фогельзанг контратакує, а ти все ще Фогельзанг, тебе ніхто з Фогельзангу не виключив і від обов’язків не звільнив. Прокоп і Неплах видали накази. Вони стосуються також і тебе. Ти знаєш, що загрожує за невиконання?

- Я теж вас кохаю, - Рейневан і оком не змигнув. - І я всираюся з радості, що вас бачу Але збавте трохи тон, хлопці. Щодо наказів ви лише посланці, не більше. Накази тут віддаю я. Тож ось, я вам наказую: кажіть, що маєте переказати, причому швидко й докладно. Це наказ. Ви знаєте, що загрожує за невиконання.

- Хіба я не казав? - засміявся Бісклавре. - Хіба я не казав, щоби так його не підколювати?

- Виріс, - з усмішкою визнав Жехорс. - Викапаний брат. Достоту як Петерлін. А може, вже й переріс Петерліна.

- Знають про це, - Бісклавре, нарешті сховавши наваху, гротескно, по-мавпячому, поклонився. - Знають про це брати Прокоп Голий і Богухвал Неплах, званий Флютиком. Знають, який-то ревний з Петерлінового брата утраквіст і який палкий поборник справи Чаші. Тож просять згадані брати негідними устами нашими брата Рейневана ще раз довести свою вірність Чаші. Покірно просять брати...

- Заткнися, французе. Говори ти, Жехорсе. Коротко й по-людськи.

* * *

Наказ Прокопа Фогельзангові і справді був короткий і звучав так: реконструювати сітку. І зробити це швидко. Настільки швидко, щоб сіткою можна було скористатися під час чергового удару по Шльонську. Коли цей удар мав відбутися, Прокоп не уточнив.

Рейневан не дуже знав, яким чином він особисто має реконструювати те, про що мав лише загальне й досить туманне уявлення, - сітку, про яку він не знав практично нічого, крім того, що вона начебто існує. Жехорс і Бісклавре, коли їх вдалося приструнити, визнали, що головну його допомогу вбачають у тому, що, як вони висловилися, утрьох працювати безпечніше, ніж удвох.

Попри начебто надзвичайну терміновість завдання, Рейневан не погодився виїхати негайно. Він хотів навчити Фогельзанг трохи добрих манер та поваги до своєї особи. А передусім йому треба було залагодити справи з Юттою. Як він і очікував, останнє виявилося набагато важче. Але йому однаково пішло легше, ніж він сподівався.

- Що ж, - сказала вона, коли минув її перший гнів. - Я могла цього сподіватися. Галахад кохає, обіцяє і клянеться. Нібито навіки. Але насправді лише доти, доки не рознесеться вість про Грааль.

- Це не так, Ютто, - запротестував він. - Нічого не змінилося. Це лише кілька днів. Потім я повернуся... Нічого не змінилося.

Вони розмовляли в костелі, перед вівтарем та образом, на якому була зображена - а що ж іще - злітаюча голубка. Але Рейневан мав перед очима нещасну Майфреду да Шровано, яка згорає на багатті на П’яцца дель Дуомо.