Слава ЗСУ!

- Як що?

- Як endura. Без надії на consolamentum302.

- Ти говориш, як катарка.

- Монсегюр триває, - шепнула вона, тримаючи вуста біля самого його вуха. - Грааля досі не знайдено.

Вона торкнулася його, торкнулася - і вразила ніжними, але пронизливими пестощами. Коли піднімалася на коліна, її очі горіли в пітьмі. Коли схилялася над ним, була повільно ніжна, немов хвиля, яка гладить пісок пляжу. Її подих був гарячий, гарячіший, ніж її губи. “Самсон мав рацію, - встиг подумати він, перш ніж насолода позбавила його здатності мислити. - Самсон мав рацію. Це місце - це моя Огігія. А вона - моя Каліпсо”.

- Монсегюр триває, - минуло декілька митей, перш ніж він почув її голосний шепіт. - І вистоїть. Не здасться і не буде захоплене ніколи.

* * *

Серпень 1428 року був жаркий, просто-таки нестерпна спека тривала аж до середини місяця, до дня Вознесення Марії, який у народі називають святом Матері Божої Трав’яної. Вересень також був дуже теплий. Погода почала трохи псуватися аж після Матвія. Двадцять третього вересня пройшли дощі.

А двадцять четвертого повернулися старі знайомі.

* * *

Перший сигнал про повернення старих знайомих передали - за посередництвом безвідмовного монастирського городника - плітки, спершу невиразні та не дуже докладні, але з часом дедалі конкретніші. Так, на ринку в Бжегу хтось розкидав листівки, які зображували цапоголового страхопуда в папській тіарі на рогатій голові. Через кілька днів подібні за стилем картинки з’явилися у Вйонзові і Стшеліні - на них була намальована свиня, вдягнена в митру, а щоб не залишалося жодних сумнівів, був підпис: “Conradus episcopus sum”303.

Через кілька тижнів дійшли чутки про серйозніші справи. Невідомі винуватці - плітка розмножила їх аж до двадцяти - напали й закололи стилетами на вроцлавському гостинці пана Руперта фон Зейдліца, заступника шефа свидницької контррозвідки, який уславився жорстокими переслідуваннями людей, запідозрених у симпатіях до гуситів. Від удару ножа загинув у Гродкуві ратушний писар, який вихвалявся тим, що доніс більш ніж на сотню людей. У Собутці стріла з арбалета дістала - на амвоні - пробоща костелу Святої Анни, особливо заповзятого на занадто вільнодумних парафіян.

У п’ятницю після Матвія, двадцять четвертого вересня, - ще перш ніж до монастиря дійшла чутка про солтиса, заколотого стилетами у зовсім близенько розташованому Пшеворні, - у Білому Костелі з’явилися Бісклавре і Жехорс. За ворота їх, зрозуміло, не впустили, вони чекали на Рейневана у грангії біля монастиря. Біля криниці. Жехорс заполіскував у ночвах кров із рукавів куртки. Білувальник, не криючись, мив липку від крові наваху.

- Кінець твоєму неробству, коханий брате Рейнемаре, - Жехорс витиснув випраний рукав. - Робота чекає.

- Така? - Рейневан показав на криваву піну, що стікала з ночов.

Бісклавре пирснув.

- Я теж тебе кохаю, - закепкував він. - Я також скучив і тішуся, що бачу тебе в доброму здоров’ї. Хоч нібито трохи схудлого. Це ти через піст так схуд? Через монастирські харчі? Чи через інтенсивні заняття любощами?