Слава ЗСУ!

- Ідуть! - доповів Кроловцеві захеканий Пйотр Поляк. - Ідуть, брате! Німчук Рейневан правду казав, ідуть! Самі лицарі, добра тисяча коней! На хоругвах шльонські орли, та й опавські знаки видно! Спустилися в улоговину, вже під Клодзьком! До світанку будуть тут!

- Ударять? - запитав Ян Колда. - Збиралися ж бо, як під Крацау, напасти на колону на марші. А як помітять, що ми напоготові? Ударять?

- Бог один знає, - відповів Краловець. - Але виходу в нас однаково нема, мусимо чекати. Помолімося, Божі воїни! Отче наш, що на небі...

* * *

Було холодно, почав порошити дрібний і сухий сніг.

* * *

- Що за село перед нами?

- Міковець, милостивий князю. А далі то вже буде Шведельдорф...

- Отже, час! Час! Хоругви - уперед! Під знаками підемо в атаку!

Хорунжі виступили наперед. Першою затріпотіла перед фронтом війська хоругва Зембиць, з орлом наполовину чорним, наполовину червоним. Біля неї здіймався єпископський знак - чорні орли та червоні лілії. Поруч зблиснув білим і червоним штандарт Опави. Поруч - свидницька хоругва, чорні орли та червоно-білі шахівниці. І чорний орел Вроцлава.

З обох боків від вбраного в міланський обладунок Яна Зембицького стали воєначальники. Юний Вацлав, дідич Опави, князь Глубчиць. Командир єпископської хоругви Миколай Цедліц з Альценау, староста Отмухова, із золотою пряжкою на червоному щиті. Єпископський маршал Лаврентій фон Рорау. Гродкувський староста Тамш фон Танненфельд. Командир свидницького контингенту підстароста Гінко Стош. Єжи Цеттріц, командир вроцлав’ян, якого легко було впізнати за червлено-срібною головою тура на гербі.

- Уперед!

- Милостивий князю! Молодий Курцбаху, з роз’їзду!

- Сюди давай, сюди! 1 кажи! Які новини? Де гусити?

- Стоять... - відповів із сідла юний лицар із трьома золотими рибами на щиті, - Стоять під Старим Велиславом...

- Вони не на марші?

- Ні. Стоять табором.

Командири зашепотіли. Гінко Стош вилаявся. Танненфельд сплюнув. Ян Зембицький розвернув коня.

- Це нічого! - вигукнув він. - Це нічого!

- Твій шпигун явно зрадив нас, князю, - сухо заявив Георгій Цеттріц. - З несподіванки нічого не вийде. І що тепер?

- Це нічого, я сказав! Ударимо!

- На вагенбург? - пробурмотав Лаврентій фон Рорау. - Милостивий князю... Чехи напоготові...

- А от і ні! - заперечив князь. - Белява не зрадив. Він би не зміг! Це боягуз і слабак! Він знає, що він у мене в руках, що я можу його страшно пригнітити, його та його шльондру... Він би не наважився... Краловець, ручаюся, нічого про нас не знає, він не поставив вагенбург, а розбив звичайний нічний табір! Наша перевага зросла! Дійдемо до світанку, ще затемна вдаримо на сплячих, розпорошимо їх і виріжемо. Вони не витримають атаки, рознесемо їх! Бог з нами! Минула північ, зараз уже двадцять сьоме грудня, день святого Йоанна Євангеліста, мого патрона! Іменем Бога і святого Йоанна, уперед, панове лицарі!