Слава ЗСУ!

* * *

Залп вагенбурга мав воістину вбивчі наслідки. Під зливою куль і стріл, які вдарялися об обладунки, перша лава атаки завалилася, наче прибита вітром; у скопище збитих з ніг коней і людей влетіла, чавлячи все копитами, друга лава, її коні спотикалися об коней, які були поранені і вже впали, падали самі, шаліли, скидали вершників зі страшним вереском та іржанням. З вереском коней змішувався і злітав у нічне небо людський крик.

До возів дійшла аж третя лава, і хоча розгін її атаки було значною мірою пригальмовано, вагенбург задрижав, затрясся під ударом панцирної кінноти. Вози загойдалися під напором. Але вистояли. А на припертих до них лицарів звалилася лавина заліза. Придушені своїми товаришами, які напирали ззаду, позбавлені змоги відступити або втекти, вони захищалися, як могли, від ударів, що падали на них. Гуситські ціпи, сокири та моргенштерни трощили шоломи, алебарди розтинали наплічники, бердиші відрубували руки, лупили цвяховані палиці, сулиці та альшписи пробивали панцирі.

Сховані під возами алебардники стріляли із самострілів, всаджали стрілу за стрілою в кінські животи, інші підтинали коням ноги насадженими сторчма косами. Вереск, брязкіт заліза здіймалися над полем бою, на лезах криваво зблискували заграви пожеж.

Першою не встояла й розсипалася єпископська хоругва. Проріджена під час наступу залпом, біля вагенбурга вона застрягла, настромилася, мов на великого їжака, на ліс наставлених пік, гізарм і рогатин. Побачивши це, Миколай Цедліц геть підупав духом. Викрикуючи якісь нерозбірливі й безглузді команди, староста Отмухова раптом розвернув коня, кинув на землю щит із золотою пряжкою, і звичайнісінько втік. Його слідом почвалував маршал Лаврентій фон Рорау. За ними обома кинулася навтьоки уся хоругва. Точніше, те, що від неї залишилося.

Наступним був Вацлав, князь Глубчиць, син Пшемека Опавського. Вацлав, який захоплювався таємними вченнями, всю дорогу пригадував собі загадковий гороскоп, який перед походом склали для нього придворні астрологи. Тепер, коли опавські лицарі почали падати під ударами гуситських ціпів, князь Вацлав вирішив, що кон’юнкції є несприятливими, а перспективи - недобрими. І що час додому За його наказом весь контингент з Опави перейшов у відступ. Доволі панічний.

Ян Зембицький, Гінко Стош і Георгій Цеттріц захрипли, викрикуючи накази. Лицарство відступило з-під вагенбурга, щоби перегрупуватися. Це була остання й найбільша помилка командирів у цій битві. Сирітки встигли тим часом набити гуфниці і тарасниці, стрільці вже мали в руках гаківниці та пищалі, готові були арбалетники. З оглушливим громом вагенбург знову розцвів вогнем і димом, на відступаючих сілезців упав смертельний град ядер. Знову кулі та стріли дірявили бляхи, знову валилися з вереском покалічені коні. А ті, хто ще був спроможний, кинулися в безладну втечу.

Злякано дременув, обігнавши всіх своїх підвладних, гродкувський староста Тамш фон Танненфельд. Разом з решткою вцілілих свидницьких лицарів утік з поля бою підстароста Стош. Глухі до розпачливих закликів князя Яна і Цеттріца, кинулися врозсип вроцлавські та зембицькі лицарі.

- Тепер! - заревів Ян Краловець з Градека. - Тепе-е-е-ер! На них, Божі воїни! На них! Бий!

Зі стін вагенбурга моментально пересунули кілька возів, через утворені щілини на поле вилилася чеська кіннота. На легших і свіжих конях, менш обтяжені обладунками, гуситські кіннотники миттю наздогнали втікаючих сілезців. Тих, кого наздоганяли, сікли та кололи без жалю, без пардону.