Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Божі воїни

Слідом за кіннотою з-за возів вилетіла піхота. Тим із сілезців, хто вцілів під мечами кавалерії, тепер довелося вмирати під ціпами.

- На них! Ги-и-ир на ни-и-и-их!

Поле затягнуло димом і смородом паленого. Пожежі догорали. Але на сході вже займався кривавий світанок.

* * *

- Гир на них! - ревів Рейневан, галопуючи в наступі між Салавою і Браздою з Клінштейна. - Бий, убивай!

Вони наздогнали сілезців, впали на них, наче яструби, почалася дика січа. Мечі гримотіли по бляхах, іскри сипалися з клинків. Рейневан рубав щосили, кричав, криком додаючи собі відваги. Сілезці виривалися з побоїща, втікали. Рейневан галопом кинувся навздогін.

І туї його помітив Стінолаз.

* * *

Стінолаз у битві участі не брав, не мав такого наміру. Він прибув під Велислав, потайки їдучи слід у слід за шльонським військом, із єдиною метою. З виключно єдиною метою він привів сюди десятьох Чорних Вершників із Сенсенберга. Передбачаючи розвиток подій, вони влетіли на поле бою, мов привиди. Кружляли й видивлялися.

Те, то в хаосі бою, дикому сум’ятті та темряві, яку мерехтливо освітлювали пожежі, Стінолаз зумів видивитися Рейневана. було чистим випадком. Усмішкою фортуни. Якби не ця усмішка, нічого не дали би Стінолазові ні магія, ні гашш’иш.

Помітивши Рейневана, Стінолаз модульовано закричав. Чорні Вершники, як один, розвернули коней. Хриплячи з-за заборол. помчали у вказаному напрямку. У шаленому галопі вони рубали та сікли тих, хто опинявся у них на шляху, розштовхували, перекидали, затоптували.

- Adsumus! Adsu-u-umu-u-us!

Рейневан помітив їх. І обмер.

Але на випадок та на усмішку фортуни мали шанс усі, ніхто не мав на них монополії. Особливо тієї ночі.

Коли вслід за кіннотою гуситська піхота вискочила з-за возів у погоню за сілезцями, декотрі з артилеристів покинули гармати і приєдналися до переслідувачів. Але не всі. Деякі так полюбили свою вогнепальну зброю, що навіть у погоню не рушали без неї. Гуфниці, лафети яких були на колесах, годилися для таких маневрів просто ідеально. І треба ж було статися так, що три артилерійські обслуги виштовхали і викотили свої гуфниці в поле просто на атакуючих Чорних Вершників. Побачивши, до чого воно йде, гармаші розвернули лафети. І приставили ґноти до запалів.

Град свинцевих сіканців, обрізків заліза й січених цвяхів значив для закованих у панцирі Вершників не більше, ніж горох, і, як горох, відбився від нагрудників. Однак кут піднесення цівок гуфниць був таким, що більшість сіканців дісталася коням. І зчинила серед них справжнісіньку бойню. Жоден з десяти коней не витримав залпу, жоден не встояв на ногах. Кілька Вершників були придушені, кількох коні убили, смикаючись, копитами. Інші підводилися з землі, з харчанням вставали, поводили навколо себе очманілим від гашш’ишу поглядом. Їм не дали охолонути.

З-за возів вагенбурга вибіг останній резерв Сиріток. Легкопоранені. Їздові возів. Ковалі та лимарі. Жінки. Підлітки. Озброєні тим, що випустили з рук убиті. Чорних Вершників відбили і повалили вила, партизани та гізарми, а повалених обсіли, як мурахи. Піднялися і впали ручиці, сокири, довбні, орчики і молоти, луплячи у вразливі місця: у заборола шоломів, у фартухи, у налокітники, у наколінники. У щілини обладунків вторглися леза ножів, гостряків і серпів. Харчання перетворилося на дике скрипіння, від якого волосся ставало дуба.

Попередня
-= 308 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 04.04.2015

Менш цікаво ніж вежа блазнів через різькі скачки по часу та мало деталів. А магії якось забагато. Читати можна, сюжет захопливий


Додати коментар