Слава ЗСУ!

А особливо воно не терпить людей для спеціальних завдань.

Чому, - магістр спер підборіддя на переплетені долоні, - чому він запитував про Фогельзанг120?”

* * *

- Фогельзанг. Вам щось говорить ця назва?

- Природно, - Домараск, хоч і вражений, опанував себе, не дозволив здригнутися навіть брові. - Звісно, що говорить.

- Тоді я слухаю.

- Криптонім “Фогельзанг”, - магістр постарався, щоб його тон був діловим, а голос - байдужим, - присвоїли таємній групі для спеціальних завдань, яка підпорядковувалася безпосередньо Жижці. Група мала координатора і зв’язкового. Коли той загинув за дивних обставин, зв’язок обірвався. Фогельзанг просто зник. Я отримав наказ знайти групу. Я доклав зусиль. Почав пошуки. Безрезультатно.

Він не опустив погляду, хоча залізні очі кололи, як голки.

- Факти я знаю, - у голосі прибульця не було й сліду емоцій. -Те, про що прошу, - це ваша власна думка щодо цього питання. І ваші висновки.

“Висновки, - подумав Домараск, - уже давно зроблено. Їх зробив Флютик, Богухвал Неплах, який тепер гарячково шукає винних. Бо Фогельзанг, у цьому немає жодної таємниці, отримав із Табора кошти. Величезні гроші, які малі піти на фінансування “спеціальних операцій”. Гроші явно були занадто великі, а завербовані у Фогельзанг люди - занадто спеціальні. Результат - зникли гроші, зникли люди. І швидше за все - безповоротно”.

- Зв’язковий і координатор Фогельзангу, - сказав вій під поглядом, який його підганяв, - був, як я вже сказав, убитий. Обставини вбивства були не тільки загадковими. Вони насторожували, а поголос зробив із них просто жахіття. Страх перед смертю може перемогти лояльність і відданість справі. У великій тривозі й боячись за життя про лояльність забувають.

- Про лояльність забувають, - повільно повторив прибулець. - А ви про вашу забули б?

- Моя не є непевною.

- Розумію.

“Сподіваюся , що так, - подумав Домараск. - Сподіваюся, що ти зрозумів. Бо я знаю чутки, які ходять серед оточення Прокопа і Флютика, - про зраду, про змову. Змова, ще б пак! Формують якусь секретну “спеціальну групу”, вербуючи до неї шахраїв з темною біографією, які на перший сигнал про загрозу дезертирують і викрадають довірені їм гроші. А після цього шукають змови.

І присилають у Шльонськ убивцю”.

Пралі над Млинівкою сварилися і звинувачували одна одну в проституції. Рибалки лаялися. Учні декламували Овідія.

Adnue conanti per laudes ire tuorum

deque meo pavidos excute corde metus…

“Цікаво, - подумав магістр, зачиняючи вікно, - де зараз цей тип?”

* * *

- Ти знаєш цю жінку? - запитав друга Парсіфаль Рахенау. - І цю панну?

- Ти ж бачив, що я з нею вітався, - буркнув у відповідь, попускаючи пояс, Генріх Барут на прізвисько Шпачок. - Що я її в ручку чмокав. Ти думаєш, я маю звичай чужих бабів у руку чмокати? Це моя стрийна, Грозвіта, видно, в дорозі. Та товстощока - то її покоївка. А та, яка в чепчику, - її економка.

- А панна?