Слава ЗСУ!

* * *

- Ех, пане, - сказав Тибальд Раабе з повним ротом гороху і капусти. - А де ж мені таку інформацію дістати? Звичайно, про те, що я знаю, розповісти вам я можу, з подробицями. Про Петерліна з Беляви. Про його брата Рейневана і про роман Рейневана з Аделею Стерчевою, про те, що з цього вийшло. Про те, що сталося в раубрітерському селищі Кромолін та на турнірі в Зембицях... А що там у Рейневана, пане? Здоровий? Добре мається? Він? Самсон? Шарлей?

- Не відходь від теми. Але якщо вже ми про це говоримо, то хто він, цей Шар лей?

- Не знаєте? Та він нібито порочний монах або ксьондз, який начебто втік з монастирської в’язниці. Кажуть також - а конкретно мені про це розповідав такий собі Тассіло де Тресков - що Шарлей брав участь у вроцлавській едиції119 1418 року. Знаєте, вісімнадцятого липня, коли збунтовані різники і шевці забили бургомістра Фрайбергера і шістьох засідателів. Тридцять бунтівничих голів упало за це під сокирою на вроцлавському ринку, а тридцятьох було засуджено до вигнання. А позаяк Шарлей усе ще носить голову на плечах, то мусив бути поміж тими вигнаними. Я думаю...

- Досить, - перебив залізноокий. - Наступні відомості. Ті, про які я просив. Про напад на збирача податків і на конвой, якій віз зібраний податок. Конвой, у якому був Рейневан. У якому був і ти, Тибальде.

- Айно, айно, - голіард зачерпнув ложку гороху. - Що знаю, те знаю. І розповім, чому б і ні. Але про ці інші речі...

- Про чорних вершників, які кричать: “Adsumus”. і явно вживають арабську субстанцію під назвою гашш’иш.

- Отож-бо. Я не бачив і не знаю про це взагалі нічого. Де мені взяти ці відомості? Звідки їх дістати?

- Спробуй, - голос залізноокого небезпечно змінився, - пошукати в мисці, яка в тебе під носом. Між горохом і шкварками. Знайдеш - тобі ж краще. Збережеш час і сили.

- Розумію.

- Дуже добре. Усі відомості, Тибальде. Усе, що тільки можна. Факти, плітки, чутки, те, про що говорять по корчмах, на базарах і ярмарках, у монастирях, казармах і борделях. Про що ксьондзи патякають на проповідях, парафіяни у процесіях, райці по ратушах, а баби при криницях. Ясно?

- Як сонце.

- Сьогодні переддень святої Ядвіги, чотирнадцяте жовтня, вівторок. Через п’ять днів, у неділю, зустрінемося у Свидниці. Після меси, перед фарою Станіслава і Вацлава. Коли побачиш мене, не підходь. Я піду, а ти йди слідом. Зрозумів?

- Так, пане Влк... Кгм... Пробачте...

- Цього разу ще пробачаю. Але наступного разу я тебе вб’ю.

* * *

Tempora cum causis Latium digesta per annum

lapsaque sub terras ortaque signa canam…

Учням колегіатської школи Святого Хреста в Ополі на сьогодні задали “Fasti” Овідія. З-над Млинівки долинало перегукування рибалок і вереск праль, які сварилися між собою. Вендель Домараск, magister scholarum, поклав у тайник рапорти агентів. Зміст більшості рапортів був тривожний.

Щось готувалося.

“Тип із залізними очима, - подумав Вендель Домараск, - через нього виникнуть проблеми. Я знав це відразу, як тільки його побачив. Зрозуміло, навіщо його сюди прислали. Це вбивця. Таємний убивця. Присланий для того, щоб когось прибрати. А після цього завжди починаються переслідування, вибухає лютий терор. І не можна спокійно працювати. Шпигунство любить спокій, не терпить метушні і сум’яття.