Слава ЗСУ!

Фричко вибухнув сміхом, таким голосним, що аж коні почали хропти і тупати.

- Оце тобі маєш! Покепкували з тебе, патер, на посміховисько виставили. Вітелоццо Гаетані - найдосвідченіший? У чому? Хіба що у випивці. Наймудріший? Це п’ємонтський бевзь, справжнісінький телепень, бовдур невчений. Усе, що він міг би тобі сказати, це його постійні cazzo, fanculo, puttana і porcamadonna123. Більше слів він не знає! Хочеш дізнатися правду? То питай розумних. Мене, щоб далеко не шукати.

- Якщо на те ваша воля, - ксьондз примружив очі, - то запитаю. Як і за яких обставин загинув пан Гануш Трост, купець, убитий два роки тому поблизу Срібної гори?

- Ха, - фиркнув Фричко. - Я чекав на щось подібне. Але вже пообіцяв, тому скажу.

Він сів на стаєнній лавці, показав ксьондзові на другу.

- У місяці вересні це було, якраз два роки тому, - почав він. - Ми виїхали з Кромоліна, раптом дивимося, хтось їде слідом. Зробили засідку, впіймали. І хто ж нам, дивимося, до рук потрапив? Не вгадаєш: Рейневан де Беляу. Отой чарівник і злочинець, ґвалтівник панн. Ти чув про Рейневана де Беляу, ґвалтівника панн?

- Що має спільного ґвалтівник панн зі смертю Троста?

- Зараз розповім. Ох і здивую я тебе, патер. Здивую...

* * *

- Брат Кантор? Анджей Кантор?

- Я, - диякон у костелі Воздвиження Святого Хреста аж підскочив, почувши голос за спиною. - Це я...

Чоловік, який стояв за ним, був одягнений у чорний плащ, розшитий квітками, сірий приталений дублет124 і берет з пір’ям, вбрання за модою, прийнятою серед багатших купців і патриціїв. Але було в цьому чоловікові щось, що з купецтвом і міщанством ніяк не пов’язувалося. Диякон не знав, що саме. Може, дивна складка губ. Може, голос. Може, очі. Дивні. Кольору заліза.

- У мене тут для вас, - залізноокий видобув з-за пазухи капшук, - плата. За передачу до рук Святої Курії Рейнмара фон Беляу, яка відбулася, згідно з нашими книгами, тут, у місті Франкенштейн, quintadecima die mensis Septembris Anno Domini 1425125. Плата трохи запізніла, але, на жаль, так працює наша бухгалтерія.

Диякон і не думав запитувати, що це за “наші книги” і “наша бухгалтерія”. Він здогадувався. Взяв із рук чоловіка капшук. Набагато легший, ніж він сподівався. Але він не думав, що був сенс сваритися за відсотки.

- Я... - наважився він. - Я завжди... Свята Курія завжди на мене покластися може... Як тільки що підозріле побачу... Зразу ж доношу... Як стій до пріора лечу... От, не далі як у тамтой четвер, крутився по суконних рядах один такий...

- За згаданого Беляву, - перебив залізноокий, - ми особливо вдячні. Великий це був злочинець.

- Ну! - пожвавився Кантор. - Розбійник! Чарівник! Людей, кажуть, мордував. Труїв, розказують. На самого зембицького князя руку підняв. В Олесниці заміжніх жінок магією знаджував, знаджених ганьбив, а потім магією чинив так, щоби вони все забули. А доньку пана Яна Біберштайна взяв і викрав, а потім силою зґвалтував.

- Силою, - повторив, викривляючи губи, залізноокий. - А міг же, як чарівник, магією знадити, знаджену ганьбити туди-сюди, а потім магією зробити так, щоб вона про все забула. Якось тут, друже, логіки бракує, тобі не здається?