Слава ЗСУ!

Залізноокий ксьондз якийсь час дивився на нього.

- Звичайно, - сказав він нарешті, - що не скажеш.

Блискавичний рух, удар з вкладеною в нього всією силою плеча. Озброєний зубатим кастетом п’ястук ударив сповідника просто в адамове яблуко і всадив його глибоко в роздушену гортань і трахею. Брат Каетан захарчав, схопився за горло, його очі вилізли з орбіт. Він пережив різанину, яку таборити Жижки влаштували в хрудимському монастирі домініканців у квітні 1421 року. Але цього удару він не міг пережити.

Свята Катерина і товстощокі ангелики байдужо дивилися, як він умирає.

Ксьондз із залізними очима зняв з пальців кастет, нахилився, вхопив покійника за сутану і затягнув його за сповідальню. Сам усівся на лавочці, закриваючи обличчя каптуром. Він сидів у цілковитій тиші, серед запаху фіміаму і свічок. Чекав.

Близько полудня сюди, до парафіяльного костелу своєї патронеси, мала прийти до сповіді - разом з дитиною - панна Катажина фон Біберштайн, донька Яна Біберштайна, пана на Штольці. Залізноокого цікавили грішні думки панни Катажини Біберштайн. Її грішні вчинки. І деякі надзвичайно грішні факти її біографії.

* * *

У місті Свидниці, у неділю дев’ятнадцятого жовтня, невдовзі після меси, спів і звуки лютні приваблювали перехожих на вулицю Котлярську, туди, де торгував своїм крамом гончар, неподалік провулку, що вів до синагоги. Стоячи на бочці, немолодий голіард у червоному каптурі та вирізаній зубчиками басці бренькав на струнах і співав.

На біскупів не дивитись,

Щоб їм золотом вдавитись:

Нашу віру запродали.

Боже, дай, щоб перестали...

З кожним наступним куплетом прибувало слухачів. Натовп навколо голіарда зростав і тіснішав. Щоправда, були й такі, які квапливо втікали, зорієнтувавшись, що в голіардовій пісеньці йдеться не про секс, як вони сподівалися, а про небезпечну останнім часом політику.

Двір попсув нам капеланів,

Каноніків та деканів.

Все у церкві занепало,

Побожності дуже мало [12]...

- Правда, правда! Свята правда! - загорлали кілька голосів із юрби. І моментально розпочалася дискусія. Одні вдалися в гостру критику кліру та Риму, інші, навпаки, бралися захищати, тверезо зауважуючи, що як не Рим - то що? А голіард скористався з нагоди і тихцем змився.

Він повернув у Хмільні підсіння, потім у Замкову вулицю, прямуючи до підвалля127 при Гродській брамі. Невдовзі він побачив мету своєї подорожі - вивіску пивниці “Під Червоним Грифом”.

- Ти гарно співав, Тибальде, - почув він за спиною. Голіард відхилив каптур, досить виклично подивився просто в очі кольору заліза.

- Дві години, - з докором промовив він, - я чекав на вас після меси під фарою. Ви не зволили показатися.

- Ти гарно співав, - залізноокий, сьогодні в мендикантській рясі мінорита, не визнав за потрібне виправдовуватися чи вибачатися. - Гарно, клянуся душею. Тільки трохи небезпечно. Ти не боїшся, що тебе знову в тюрму запроторять?

- По-перше, - закопилив губу Тибальд Раабе, - pictoribus atque poetis quodlibet audendi semper fuit aequa potestas [13]. По-друге, а як іще я можу працювати задля справи. Я не шпигун, який криється в пітьмі або під чужим одягом. Я агітатор, моя справа - йти межи люди...