Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Але потрібно щось із цим робити!
Вона швиденько встала, одяглася і побігла до його матері. За “перека-зами” там вона мала застати вбиту горем стареньку, що безперервно ллє сльози над світлинами сина. Але двері їй відчинила жінка (років сорока) не сказати весела та бадьора, одначе й не заглиблена в горе та розпач.
Мати Мирона запросила гостю зайти, запропонувала чаю, згодом спо-кійно вислухала причину її візиту, та підтримуючи тему розмови, – пам’ять про її сина – сказала.
— Можливо я б мала зараз побиватися за ним, та я знаю: він досі поряд зі мною. Він тут, вдома. Я відчуваю його.
— І я теж... – Лише промовивши це, вона зрозуміла... багато чого зрозуміла.
Рішення залишитися було прийнято, мабуть, задовго до її візиту, і, ма-буть, не самою нею. Тому сумнівів і заперечень не було.
Не відчуваючи жодної потреби кудись йти, повертатися, вона залишилася з його матір’ю і з ним.
29.ХІІ.2008.
