Слава ЗСУ!

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Минуло два роки. Одну з кімнат Соріна його небіж перетворив на свій кабінет. За вікнами осінній вітер хитає дерева, виє в димарі. Маша та її чоловік Медведенко говорять про Костянтина Треплєва, якого дядько увесь час кличе до себе, щоб той був на очах. Медведенко згадує про старий театр біля озера й говорить, що треба б його зламати, бо він схожий на скелет і здається, що там хтось плаче. Він просить Машу їхати з ним додому, бо там, мабуть, уже голодна їхня дитина, але Маша сподівається на служницю і збирається залишитися ночувати в домі Соріна. Сам же Сорін збирається ночувати на диванчику у кімнаті з Костею. Поліна Андріївна приносить постіль і говорить до Треплєва: «Ніхто й не думав і не гадав, що з вас, Костя, вийде справжній письменник. А ось, слава Богу, і гроші стали вам надсилати з журналів. І гарний став...» Відіславши додому Машиного чоловіка, вона просить Треплєва бути ласкавішим з її Машею. Костянтин мовчки встає і йде. Маша у розмові з матір’ю обіцяє вирвати це кохання з серця, хай тільки її чоловіка переведуть подалі від цього дому. Аж тут заходить Медведенко, бо батько Маші не дав йому коней, щоб їхати. Серед загальної розмови Сорін говорить про те, що його життя — сюжет під назвою «Людина, яка хотіла». У молодості він хотів бути літератором, говорити добре, одружитися й жити у місті, а натомість має залишатися самотнім у селі, не здійснивши нічого. Щоправда, він дослужився до чину дійсного статського радника. А Дорн зазначає, що «висловлювати невдоволення життям у шістдесят два роки... — це не великодушно». Сам він ставиться до життя і смерті дещо філософськи: «Страх смерті — тваринний страх... Треба душити його». Згадуючи про поїздку за кордон, він говорить про цікаве відчуття, яке охопило його під час перебування у Генуї — тоді, в натовпі, що пересувався ніби живе створіння, — він відчув щось схоже на існування світової душі. Щось на кшталт тієї світової душі, яку грала у п’єсі Треплєва Ніна Зарєчна. Коли згадали про Ніну, Треплєв розповів, що вона втекла з дому й зійшлася з Тригоріним. У них була дитина, яка потім померла. Тригорін розлюбив її й повернувся до своїх колишніх жінок і зобов’язань, яких і не полишав, встигаючи і там і тут. Щодо театру, то вона дебютувала у підмосковному дачному театрі, а потім поїхала до провінції. Треплєв якийсь час їздив за нею, потім вона писала до нього листи й підписувалася Чайкою. Тепер вона приїхала в місто й перебуває на заїжджому дворі: Батько й мачуха розставили скрізь сторожу, аби не пускати її й близько до дому. Треплєв, звертаючись до Дорна, зазначає, що легко бути філософом на папері, а в житті значно складніше.

У цей час зі станції приїхала Аркадіна разом з Тригоріним. Тригорін, привітавшись з усіма, нерішуче підходить до Треплєва, сподіваючись, що той уже на нього не гнівається. Аркадіна запобіжливо говорить, що він привіз журнал з оповіданням Треплєва. Тригорін говорить про зростаючу популярність Треплєва, який виступає під псевдонімом і е загадковою особою для читачів, які нічого не знають про нього й думають, що він уже немолодий. Сам він приїхав, за його словами, ненадовго, йому треба оглянути сад і те місце, де колись грали п’єсу, — в нього визрів новий сюжет, треба лише дещо пригадати. Нічого не змінилося. Як і раніше, для Тригоріна все життя — лише «сюжет для невеликого оповідання»; як і раніше, Шамраєв Не дає коней, змушуючи зятя цього буремного осіннього вечора добиратися шість верст пішки до дитини, до речі, його онуки. Як і раніше, Аркадіна сідає до ломберного столу до гри, а не до сина, який, оглянувши привезений Тригоріним журнал, зазначив: «Свою повість прочитав, а мою навіть не розрізав». Усі грають в лото, Аркадіна тим часом за грою хвалиться, як її приймали у Харкові, як голова в неї пішла обертом від овацій. Коли Дорн вирішив поділитися враженням про творчість Треплєва, зазначивши, що він мислить образами, що оповідання його яскраві, кольорові, але всі побудовані на враженнях, то з’ясувалося, що Аркадіна й досі не прочитала жодного твору свого сина. Усе їй ніколи. Шамраєв говорить, що він виконав замовлення Тригоріна — зробив опудало з чайки, колись застреленої Треплєвим. Той нічого не пам’ятає. Потім усі йдуть вечеряти, крім Треплєва, який намагається працювати, але довго мучиться над кожним словом, нехтуючи черговими стандартними прийомами. У вікно хтось стукає. Виявилося, що це Ніна, якій Треплєв дуже зрадів. Ніна ж налякана, знервована, просить замкнути двері, аби ніхто не увійшов. Вона боялася, що Костянтин зненавидів її, але тепер вона насолоджується теплом і затишком його кабінету, згадує, що в неї немає такого дому — вона чайка, вільна і безпритульна. Ніна говорить, що сьогодні, побачивши біля озера залишки театру, уперше за два роки заплакала. Минуле уявляється їй радісним сном, коли вона раділа кожному дню, кохала Треплєва, мріяла про славу, а тепер має їхати у вагоні третього класу до Єльця, де в неї ангажемент на цілу зиму. Але Треплєв усе так, як і раніше, кохає її й благає залишитися з ним, тоді не треба буде нікуди їхати поневірятися. Та Ніна невблаганна. Вона одягається, збираючись іти знову сама знову у буремну ніч. У плутаному довгому монологу про її нещасне життя, кохання, ревнощі, смерть дитини й численні невдачі на сцені рефреном звучать слова: «Я — чайка». На її думку, головна чеснота кожного з людей — уміння терпіти: «Умій нести свій хрест і віруй. Я вірую, і мені не так боляче, і коли я думаю про своє покликання, то не боюсь життя». У Треплєва такої віри немає, як він говорить Ніні. Ніна ще й досі кохає Тригоріна, незважаючи ні на що. Обнявши Костянтина на прощання, вона йде, а той мовчки рве рукописи, кидаючи їх під стіл, і говорить до себе, як би зробити, щоб мати не побачила Ніну, адже це її засмутить. Тим часом Аркадіна думає зовсім не про сина, для неї важливо, щоб на столі стояло вино для Тригоріна, коли він гратиме в лото. Шамраєв знову нагадує тому про замовлене опудало чайки. У цей час чується звук пострілу. Аркадіна лякається, але швидко заспокоюється і сідає за стіл. Дорн, відкликавши Тригоріна подалі, говорить йому приглушеним голосом: «Відведіть звідси кудись подалі Ірину Миколаївну. Справа в тому що Костянтин Гаврилович застрелився».