Слава ЗСУ!

Залишається тільки лікар Дорн, який міркує вголос про те, що п’єса його схвилювала, що вона таки цікава, отож треба побільше доброго сказати про неї автору. Він так і чинить, коли той з’являється. Дорн називає його талановитим: «Ви взяли сюжет з області абстрагованих ідей. Так і слід було, тому що художній твір обов’язково має виражати якусь велику думку. Тільки те є прекрасним, що серйозне...» Треплєв дякує Дорну на добрім слові, але тепер його цікавить лише Ніна. Дізнавшись, що її тут немає, він швидко йде.

Маша зізнається Дорну, що кохає Костянтина. І Дорн вигукує: «Які всі знервовані! Які всі знервовані! І стільки любові... О, чарівне озеро! Ну що ж я можу зробити, дитя моє? Що? Що?»

ДІЯ ДРУГА

Дія відбувається опівдні поблизу будинку Соріна. Видно озеро, у якому віддзеркалюється сонце. Спека. Під липою у тіні Аркадіна, Дорн і Маша. Аркадіна вихваляється своєю поставою, гордовито походжаючи повз майданчик для крикету. Вона говорить Маші, що ніколи не дозволяє собі розпускатися: завжди зачісана до лиця, Підтягнута, коректна, струнка, навіть у селі, навіть коли виходить до парку, а ще й працює. Це все дозволяє їй почуватися молодою. Маша ж говорить, що у свої двадцять два роки ледве «волочить своє життя, як безкінечний шлейф», і часто в неї не буває бажання жити. Вона, щоправда, говорить, що треба струснути це з себе і якось зібратися. На цих розмовах їх застають Сорін, Ніна й Медведенко. У Ніни радість: її батьки поїхали до Твері, і вона на три дні цілком вільна. Аркадіна хвалить її зовнішній вигляд, але вона занепокоєна суворістю сина й питає Ніну, чому він цілими днями на озері. Маша говорить, що в нього неспокійно на душі і просить Ніну прочитати щось з його п’єси, але та відказує, що це нецікаво. Маша заперечує і говорить, що коли він сам читає щось, очі в нього горять, а обличчя стає блідим. «У нього прекрасний печальний голос; а манери, як у поета». Сорін тим часом засинає й хропе. Його з жартами будять і повчають, як берегти здоров’я, а він відповідає: «Я прослужив у судовому відомстві двадцять вісім років, але ще не жив, нічого не зазнав врешті-решт, і, ясна річ, жити мені дуже хочеться. Ви ситі й байдужі, і тому маєте схильність до філософії, я ж хочу жити і тому п’ю за обідом херес і курю сигари і все».

Тим часом приходить Шамраєв з Поліною Андріївною, і Аркадіна просить у нього коней для виїзду до міста. Той відмовляє, бо всі коні в полі, вивозять жито. Аркадіна ображається і погрожує одразу ж поїхати зовсім або піти пішки. Шамраєв, у свою чергу, погрожує Соріну, що він піде з посади управляючого. Ніна дивується, що відома артистка плаче через дрібницю, а Тригорін, такий знаменитий, просто сидить з вудкою й радіє двом упійманим рибкам. Тим часом Поліна Андріївна, залишившись наодинці з Дорном, ревниво докоряє йому за спілкування з іншими жінками і потихеньку викидає букет квітів, подарований йому Ніною. Треплєв, побачивши Ніну саму, кидає до її ніг убиту чайку, яку він щойно вполював на озері, і докоряє їй за те, що вона стала з ним холодною й чужою: «Це розпочалося з того вечора, коли так безглуздо провалилася моя п’єса. Жінки не прощають неуспіху...» Він ревниво спостерігає її захоплення, коли до них наближається Тригорін. Той здатний усе життя перетворити на сюжет і записує у книжці характеристику особи, у якій впізнаємо Машу. Ніна й Тригорін розмовляють про те, що кожен з них хотів би на деякий час опинитися на місці іншого, аби його зрозуміти. Тригорін довго й докладно розповідає, як він пише і яке в нього нелегке життя, і все задля того, «щоб сказали лише, що він пише мило, талановито... але далеко до Толстого». Він говорить, що не любить себе як письменника, бо нічого не встигає: «я відчуваю, що якщо я письменник, то я зобов’язаний писати про народ, про його страждання, про його майбутнє, говорити про науку, про права людини і таке інше... але врешті-решт я почуваю, що вмію писати лише пейзаж, а в усьому іншому я фальшивий, і фальшивий до кісток». Його кличуть, і він висловлює жаль, що вони більше не побачаться, а йому так не хочеться їхати. Побачивши долі чайку, спитав, що це. Ніна сказала. І він одразу записує у книжечку: «Сюжет для невеликого оповідання: на березі озера з дитинства живе молода дівчина, така, як ви; любить озеро, як чайка, і щаслива й вільна, як чайка. Але випадково прийшов чоловік, побачив і знічев’я згубив її, як оцю чайку». Аж тут з вікна виглянула Аркадіна й сповістила, що вони залишаються тут.

ДІЯ ТРЕТЯ

Дія у їдальні. Помітні приготування до від’їзду. Тригорін снідає. Маша говорить з ним, стоячи біля столу, про своє безнадійне кохання до Треплєва й обіцяє вирвати це почуття з серця, вийшовши заміж за Медведенка. Тригорін скаржиться Маші, що вони змушені їхати: «Син її поводиться вкрай нетактовно. То стрілявся, а тепер, кажуть, збирається мене на дуель викликати. А чого б це? Дується, пирхає, проповідує нові форми... Але ж усім вистачить місця, і новим, і старим, — навіщо ж штовхатися?» Маша говорить, що то з ревнощів, адже їй це знайоме, і попрощавшись, іде. Заходить Ніна, що в руці тримає горошину, намагаючись нескладним ворожінням вирішити, чи йти їй в актриси. Потім вона дарує Тригоріну медальйон, на якому вона наказала вирізьбити з одного боку його ініціали, а з другого — назву його книги «Дні і ночі». Тригорін цілує подарунок і говорить, що завжди згадуватиме її, особливо у світлому платті, коли біля ніг її лежала біла чайка. Ніна, зачувши голоси, похапцем зникає, а Тригорін читає: «сторінка 121, рядки 11 і 12». Тепер його дуже цікавить, що там у нього написано. Він іде до кабінету Соріна шукати свою книгу «Дні і ночі ». Тим часом Аркадіна і Сорін розмовляють про Костянтина, її сина. Вона переймається тим, що й досі не знає, чому стрілявся син, либонь, через ревнощі? Але Сорін говорить, що були й інші причини: людина він молода, розумна, живе у глухім селі, без грошей, без певного суспільного стану, без майбутнього. Ніяких занять. Соромиться й боїться свого неробства. Сорін говорить, що любить його сердечно, але Треплєву здається, що він тут зайвий, нахлібник. Аркадіна промовляє: «А чи не піти йому на службу чи що...» Сорін говорить, що хлопця б треба було трохи одягти, дати йому бодай трохи грошей, може б, відправити за кордон на якийсь час. Але Аркадіна, спочатку зопалу погодившись дати грошей на костюм, і цю обіцянку бере назад: адже вона актриса, і їй треба одягатися самій. Її брат бачить, що йому не умовити Аркадіну допомогти синові, а сам він не має грошей, бо цілком залежить від свого управляючого. Соріну стає погано, він іде, спираючись на палицю. Саме нагодився Треплєв і просить матір перев’язати йому голову, бо лікар щось запізнюється. Він з радістю згадує кращі часи з їхнього минулого, коли вона була така уважна, чуйна, втім, більше до чужих, незнайомих чи сторонніх людей. Йому так бракує її уваги й любові, розуміння. Але вона більше опікується своїм коханцем Тригоріним, через якого ледве не загинув її син. Вона стверджує, що він такий шляхетний, талановитий, а син, мовляв, просто заздрить йому. Треплєв намагається розкрити їй очі на захоплення Тригоріна Ніною, проте Аркадіна лише дратується ще більше, вони сваряться, потім перепрошують одне в одного. Але зустрічатися з Тригоріним син Аркадіної не бажає і стрімко йде геть, побачивши того. Ірину Миколаївну все влаштовує, аби тільки не було дуелі з її коханцем. А той твердить знайдені в книзі слова, що були на 121 сторінці його книжки: «Якщо тобі коли-небудь знадобиться моє життя, то прийди й візьми його». Охоплений пристрастю, якою війнуло від цих слів, він благає Аркадіну відпустити його, бути йому другом, бо його так манить кохання Ніни. З гіркотою Аркадіна говорить: «Невже я така стара й потворна, що зі мною можна, не соромлячись, говорити про інших жінок? (обнімає й цілує його) О, ти збожеволів! Мій прекрасний, дивний... Ти остання сторінка мого життя! Моя радість, моя гордість, моє блаженство... (стає на коліна). Якщо ти покинеш мене, хоч на годину, то я не переживу, збожеволію, мій дивний, мій прекрасний, мій повелитель...» Вона згадує й закликає усе своє мистецтво акторки, аби втримати його коло себе й добивається обіцянки залишитися з нею. Але зустрівши перед від’їздом Ніну, яка сказала, що вирішила втекти від батька в Москву й поступити в актриси, призначає їй там зустріч у готелі «Слов’янський базар».