Слава ЗСУ!

Чарлі й далі пожадливо ковтав. Не міг зупинитися. Не минуло й півхвилини, як батончик зник у горлі. Хлопець ледве дихав, але відчував неймовірне, величезне щастя. Простяг руку по здачу. Тоді завагався. Його очі були на одному [68] рівні з прилавком. Дивилися на маленькі срібні монетки, що там лежали. Усі десяти-центові. Дев'ять штук. Яка різниця, якщо він витратить ще однісіньку...

- Мабуть, - сказав він тихо, - мабуть... я візьму ще один батончик. Такий самий, якщо можна.

- Чому ж не можна? - відповів гладкий продавець. Він знову сягнув собі за спину й дістав з полиці ще один «Високочудесний зефірме-лад Вонки». Поклав його на прилавок.

Чарлі взяв, здер обгортку... і раптом... з-під обгортки... блиснуло золотим сяйвом. Серце в нього завмерло.

- Це ж Золотий квиток! - закричав продавець і підстрибнув на півметра вгору. - У тебе Золотий квиток! Ти знайшов останній Золотий квиток! Ти ба! Ідіть усі сюди! Йдіть дивіться! Цей малий знайшов останній Золотий квиток від Вонки! Ось він! У нього в руках! [69]

Здавалося, в продавця починається припадок.

- Та ще й у моїй крамничці! - кричав він. - Хлопець його знайшов у моїй крамничці! Швидше кличте кореспондентів! Обережно, синку! Не розірви! Це ж безцінна річ!

За кілька секунд навколо Чарлі з'юрмилося з двадцятеро душ, а з вулиці проштовхувалися інші. Усім кортіло побачити Золотий квиток і щасливця, котрий його знайшов.

- Де квиток? - закричав хтось. - Підніміть угору, щоб усі бачили!

- Ось він, ось він! - відгукнувся ще хтось. - Хлопець тримає його в руках! Дивіться, як сяє золото!

- І як це йому вдалося знайти, хотів би я знати? - сердито загорлав якийсь товстий хлопець. - Та я ж кілька тижнів купую щодня по двадцять батончиків!

- А уяви, скільки він усього матиме безплатно! - заздрісно додав інший хлопець. - Вистачить на все життя!

- Йому не завадить, бо він худий, мов скелет! - зареготала якась дівчинка.

Чарлі не поворухнувся. Він навіть не зняв з батончика Золотий квиток. Стояв непорушно, міцно тримаючи цукерку двома руками, а довкола штовхався й галасував натовп. Чарлі паморочилася голова. Здавалося, ніби зараз він злетить угору, як повітряна кулька. Ще трохи і його ноги відірвалися б від землі. Чув, як серце гупає десь аж у горлі.

Тієї миті він відчув, як хтось легенько торкнувся рукою його плеча, а коли зиркнув угору, то побачив над собою височенного чоловіка.

- Чуєш, - прошепотів той чоловік, - я в тебе куплю. Дам п'ятдесят доларів. Що скажеш? І ще дам новенького велосипеда. Гаразд?

- Ви що, сказилися? - крикнула якась жінка, що стояла поруч. - Та я йому за цей квиток [71] дам п 'ятсот доларів! Хочеш продати квиток за п'ятсот доларів, юначе?

- Та годі вже! - гаркнув гладкий продавець, проштовхуючись крізь юрбу і міцно хапаючи Чарлі за руку. - Дайте дитині спокій! Розійдіться! Випустіть його! - А тоді зашепотів до Чарлі, підштовхуючи його до дверей:

- Нікому не віддавай! Бігом неси квиток додому, доки не загубив! Біжи й не зупиняйся аж до самої хати, зрозумів?

Чарлі кивнув.

- Знаєш, - гладкий продавець на мить замовк і всміхнувся, - я відчуваю, що тобі цей квиток був дуже потрібний. Страшенно за тебе радий. Щастя тобі, синку.

- Дякую вам, - відповів Чарлі і щодуху помчав крізь сніг. А пробігаючи повз фабрику містера Вонки, помахав їй рукою й проспівав:

- Я ще тебе побачу! Я скоро тебе побачу! За п'ять хвилин він був удома.

Розділ 12. Що було написано на Золотому квитку

Чарлі ввірвався у двері з криком:

- Мамо! Мамо! Мамо!

Пані Бакет була в кімнаті стареньких - занесла їм вечірній суп.

- Мамо! - вигукнув Чарлі, влітаючи до них, мов вихор. - Дивіться! Я його знайшов! Гляньте, мамо, гляньте! Останній Золотий квиток! Він мій! Я знайшов на вулиці гроші [73] і купив дві шоколадки, а в другій був Золотий квиток, і коло мене було море людей, вони хотіли його бачити, але продавець мене врятував, і я побіг додому, і ось я тут! ЦЕ П'ЯТИЙ ЗОЛОТИЙ КВИТОК, МАМО, І Я ЙОГО ЗНАЙШОВ!

Пані Бакет стояла й дивилася, а четверо стареньких, що сиділи на ліжку з мисками супу на колінах, повипускали з рук ложки і наче попримерзали до подушок.

Секунд з десять у кімнаті панувала мертва тиша. Ніхто не смів заговорити чи поворухнутися. Це була чарівна мить.

Аж тоді, дуже тихо, промовив дідунь Джо:

- Чарлі, ти що - нас дуриш? Чарлі? Ти жартуєш?

- Та ні! - вигукнув Чарлі, підбіг до ліжка й показав старенькому великий і осяйний Золотий квиток.

Дідунь Джо нахилився й уважно глянув на [74] квиток, ледь не торкаючись його носом. Усі стежили за ним, чекаючи вироку.