Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чарлі і шоколадна фабрика

- Ти мусиш.

- Нічого я не мушу, - лагідно заперечив пан Бакет. - Тобто я з радістю пішов би. Це було б надзвичайно цікаво. А з іншого боку... мені здається, що з нас усіх найбільше заслуговує піти саме дідунь Джо. Він про фабрику знає більше за нас. Звісно, якщо він добре почувається...

- Ураааааа! - закричав дідунь Джо, схопив Чарлі за руку й застрибав по кімнаті.

- Він явно почувається досить добре, - засміялася пані Бакет. - Так... можливо, ти маєш рацію. Можливо, з ним має піти саме дідунь Джо. Бо я точно не зможу піти - і на цілий день покинути трьох стареньких самих-самі-сіньких.

- Слава Богу! - вигукнув дідунь Джо. - Навіки слава!

І тут знадвору щосили загрюкали в двері. Пан Бакет пішов відчиняти й за мить у хатинку [81] влетіла ціла зграя кореспондентів та фотографів. Вони знайшли власника п'ятого Золотого квитка і прагнули якнайбільше всього вивідати для перших шпальт ранкових газет. Кілька годин у хатині панував страшенний гармидер і лиш опівночі пан Бакет спромігся всіх випхати, щоб Чарлі нарешті ліг спати.

Розділ 13. Настав щасливий день

Уранці щасливого дня яскраво сяяло сонечко, однак земля й досі була вкрита снігом і стояв лютий холод.

Перед брамою фабрики «Вонка» зібрався величезний натовп, що хотів бачити п'ятьох щасливих власників квитків. Панувало неймовірне збудження. Наближалася десята ранку. Юрба галасувала і штовхалася, а поліцаї, зчепивши руки, намагалися відтиснути її від брами. [83]

Просто перед воротами, ретельно загороджені від натовпу поліцаями, стояли п'ятеро знаменитих дітей, разом з дорослими, що їх привели.

Серед усіх височіла кістлява постать дідуня Джо, що стояв мовчки і міцно тримав за руку малого Чарлі Бакета.

Кожен з дітей, окрім Чарлі, прийшов з мамою і татом, і це було правильно, бо інакше б усе вийшло з-під контролю. Дітям так кортіло зайти, що батькам доводилося стримувати їх силою, щоб не дерлися на браму.

- Май терпець! - кричали батьки. - Зачекай! Ще не пора! Ще не десята!

Чарлі Бакет чув, як за спиною галасує натовп. Люди штовхалися й пхалися, щоб хоч глянути на знаменитих дітей.

- Це Віолета Бореґард! - почув він чийсь крик. - Це точно вона! Я її в газеті бачив!

- А знаєте, - крикнув хтось інший, - вона [84] й далі жує свою бридку стару гумку! Вже три місяці! Гляньте на її щелепи! Вони постійно плямкають!

- А хто той гладкий хлопець?

- Та це Авґустус Ґлуп!

- Так і є!

- Здоровецький, правда?

- Страшенно!

- А то що за хлопець у курточці з ковбоєм?

- То Майк Тіві! Його не відтягти від телевізора!

- Він, мабуть, здурів! Увесь обвішався тими дурнуватими пістолями!

- А я хочу побачити Веруку Солт! - вигукнув ще хтось із натовпу. - Це та, чий батько купив півмільйона батончиків, а потім змусив працівниць своєї фабрики їх розгортати, аж доки знайшли Золотий квиток! Він купує все, чого їй заманеться! Абсолютно все! Ото заверещить - і вже все має! [85]

- Жахливо, правда?

- Мерзенно, я так скажу!

- А де вона стоїть?

- Он там! Ліворуч! Дівчинка в сріблястій норковій шубі!

- А хто з них Чарлі Бакет?

- Чарлі Бакет? Мабуть, отой худющий кур-дупель, що стоїть біля дідугана, схожого на скелет. Недалечко від нас. Отам! Бачите?

- А чого він у такий холод без пальта?

- Хіба я знаю. Може, нема за що купити.

- Боже ж ти мій! Та він геть замерзне! Чарлі, що стояв усього за кілька кроків од

цих людей, міцніше стис руку дідуня Джо, а той лише глянув на Чарлі й усміхнувся.

Десь удалині годинник на церковній вежі за-бамкав десяту. Дуже повільно, голосно скрегочучи іржавими завісами, залізні ворота фабрики почали відчинятися.

Юрба раптово завмерла. [86]

Діти перестали стрибати. Усі втупилися в ворота.

- Ось він! - вигукнув хтось із натовпу. - Це ж він!

І так воно й було!

Розділ 14. Містер Віллі Вонкa

За відчиненими фабричними воротами стояв сам містер Вонка.

І що то був за дивовижний чоловік!

На голові він мав чорний циліндр.

Одягнений був у фрак з розкішного темно-фіолетового оксамиту.

Штани мав темно-зелені.

Рукавички - перламутрово-сірі. [88]

А в руці тримав елегантну тростину з золотою бамбулькою.

З його підборіддя стирчала акуратна чорна цапина борідка. А очі - очі він мав невимовно ясні. Здавалося, що вони весь час іскряться й мерехтять. Власне кажучи, все його лице освітлював радісний усміх.

Ох, а яким він здавався розумним! Яким кмітливим, проникливим і енергійним! Він без упину посмикував головою, схиляв її і так і сяк, ніби вбирав усе довкола своїми ясними мерехтливими очима. Його рухи були швидкі, як у білки, спритної й хитрющої старої білки з парку.

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 25.


Останній коментар

Секрет 17:53:28


Каріна 16.01.2019

Дуже цікаво . Мені дуже
сподобалось. Прочитала 3 рази.


Lolka1 28.08.2018

Фігня!!!!!


Додати коментар