Слава ЗСУ!

- Не бачу, щоб вони ставали круглими, - знизав плечима Майк Тіві.

- Вони все ще квадратні, - погодилася Ве-рука Солт. - Абсолютно квадратні.

- А вони і є квадратні, - сказав містер Вонка. - Я не казав, що вони не квадратні.

- Ви сказали, що вони круглі! - наполягала Верука Солт.

- Я такого не казав, - обурився містер Вонка. - Я казав, що вони обертаються круглими.

- Але ж вони не обертаються круглими! - не вгавала Верука Солт. - Вони квадратні!

- Ні, вони обертаються круглими, - переконував містер Вонка.

- Аж ніяк вони круглими не обертаються! - зірвалася на крик Верука Солт. [164]

- Веруко, дорогенька, - втрутилася пані Солт, - не звертай на містера Вонку уваги! Він тебе обманює!

- Шановне старе опудало, - відказав їй містер Вонка, - сходіть і вправте собі мізки!

- Як ви смієте зі мною так розмовляти! - обурилася пані Солт.

- Ой, мовчіть, - урвав її містер Вонка. - Дивіться всі! - Він витяг з кишені ключа, відімкнув двері, розчинив їх навстіж... і раптом... на звук відкривання дверей усі малесенькі квадратні цукерочки почали хутко обертатися круглими личками до входу, щоб бачити, хто прийшов. Врешті всі круглі крихітні личка на цукерках обернулися до дверей і дивилися на містера Вонку.

- От бачите! - переможно вигукнув той. - Вони обернулися круглими личками! І нема чого сперечатися! Це квадратні цукерки, що обертаються круглими личками! [165]

- їй-богу, так і є! - визнав дідунь Джо.

- Ходімо! - вигукнув містер Вонка, знову повернувшись у коридор. - Ідемо далі! Не гаймо часу!

«МАСЛОВІСКІ Й МАСЛОДЖИН» -було написано на наступних дверях.

- Оце вже цікавіше, - зрадів пан Солт, Ве-руччин батько.

- Розкішні напої! - мовив містер Вонка. - Умпа-лумпи їх просто обожнюють. Стають від них п'яненькі. Прислухайтесь! Чуєте, як галасують?

З-за зачинених дверей долинали шквали реготу та уривки пісень.

- Вони там п'яні як чопики, - додав містер Вонка. - Хлебчуть масловіскі з содовою. Улюблений їхній напій. Маслоджин з тоніком теж дуже популярний. За мною, будьте ласкаві! Нам справді не варто отак зупинятися.

Він повернув ліворуч. Тоді праворуч. Вони [166]підійшли до довжелезних сходів. Містер Вонка з'їхав перилами донизу. Троє дітлахів зробили так само. Пані Солт і пані Тіві, єдині жінки, що залишилися в товаристві, вже добряче втомилися. Пані Солт, велике гладке створіння на коротких ніжках, сопіла, як носоріг.

- Сюди! - гукнув містер Вонка, повертаючи після сходів ліворуч.

- Не так швидко! - хекала пані Солт.

- Це неможливо, - відповів містер Вонка. - Тоді ми ніколи не потрапимо туди вчасно.

- Куди туди? - запитала Верука Солт.

- Не твого розуму діло, - відказав містер Вонка. - Ще хвильку - й побачиш.

Розділ 24. Верука в горіховому цеху

Містер Вонка помчав по коридору. На наступних дверях, до яких вони підбігли, був напис: «ГОРІХОВИЙ ЦЕХ».

- Добре, зупиніться тут на хвильку, - сказав містер Вонка, - віддихайтесь і зазирніть у скляне віконечко в дверях. Але не заходьте! Хоч би там що, не заходьте в горіховий цех! Бо налякаєте білок! [168]

Усі з'юрмилися біля дверей.

- Ой, дивіться, дідуню, дивіться! - вигукнув Чарлі.

- Білочки! - крикнула Верука Солт.

- Ого! - роззявив рота Майк Тіві. Видовище було прецікаве: мабуть, з сотня

білок сиділа на високих стільчиках довкола великого стола. На столі лежали гори волоських горіхів, що їх з величезною швидкістю лущили білки. Вони працювали, мов скажені.

- Цих білок спеціально навчили добувати горішки з-під шкаралупи, - пояснив містер Вонка.

- А чому саме білок? - поцікавився Майк Тіві. - Чому не умпа-лумпів?

- Бо умпа-лумпи, - відповів містер Вонка, - не вміють так лущити, щоб сам горішок лишався цілим. Вони завжди розколюють горіхи надвоє. Ніхто, крім білок, не вміє добувати з-під шкаралупи цілий горішок. Це надзвичайно [169] важко. А я вимагаю, щоб на моїй фабриці використовували тільки цілі горішки. Ось чому довелося поставити на цю роботу білок. Хіба ж не прегарно вони добувають ці горішки! Гляньте, як вони стукають суглобами кігтиків по шкаралупі, щоб перевірити, чи під нею не зіпсу-тий горішок! Зіпсутий відлунює порожньо, і білки його не лущать, а зразу викидають у сміттєпровід. Он! Дивіться! Ота білка, що найближча до нас! Здається, вона натрапила на зіпсутий!

Усі дивилися, як маленька білочка постукала суглобом кігтика по шкаралупі горіха. Тоді схилила набік голівку, уважно прислухалася й щосили метнула горіх позад себе у велику діру в підлозі.

- Мам! - вигукнула раптом Верука Солт, - я хочу мати білочку! Дістань мені таку білочку!