Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чарлі і шоколадна фабрика

- Ти ж розумна дитина, - відказала пані Солт. - Це білочки містера Вонки. [170]

- Ну, то й що! - закричала Верука. - Хочу білочку. Я тільки й маю вдома, що двох собак, чотирьох котів, шістьох кролів, двох папуг, трьох канарок, одного зеленого какаду, одну черепаху, акваріум з золотими рибками, клітку з білими мишками і старого дурного хом'яка! А я хочу білочку!

- Добре, моя мармулеточко, - заспокійливо сказала пані Солт. - Мама дістане тобі білочку за першої-ліпшої нагоди.

- Але я не хочу якусь стару білку! - верещала Верука. - Я хочу вчену, дресировану білочку!

І тут виступив наперед пан Солт, Веруччин батько.

- Так, Вонко, - солідно проказав він, витягаючи натоптаного грішми гаманця, - скільки хочете за свою скажену білку? Назвіть ціну.

- Вони не продаються, - відповів містер Вонка. - їй білка не дістанеться. [171]

- Як це не дістанеться! - зарепетувала Ве-рука. - Я зараз зайду й сама собі виберу білку!

- Не смій! - крикнув містер Вонка, та було пізно. Дівчисько рвучко відчинило двері й забігло в цех.

Щойно вона опинилася в залі, як усі сто білок перестали працювати, озирнулися і втупилися в неї чорними намистинками очей.

Верука теж завмерла, зирячи на них. Тоді її погляд зупинився на гарненькій білочці, що сиділа край стола зовсім близько до неї. Білочка тримала в лапках горіха.

- Чудово, - сказала Верука, - візьму тебе!

Дівчина простягла руку, щоб ухопити білочку... та поки вона це робила... у першу ж часточку секунди, коли її рука почала рух уперед, у кімнаті все раптом закружляло, ніби спалахнула руда блискавка, і всі-всі-всі білки, що сиділи за столом, стрибнули на Веруку, вчепившись їй у тіло. [172]

Двадцять п'ять білок схопили дівчинку за праву руку й повисли на ній.

Ще двадцять п'ять білок схопили її за ліву руку й теж повисли.

Двадцять п'ять білок схопили її за праву ногу й притисли її до землі.

Двадцять чотири білки схопили її за ліву ногу.

Лишалася ще одна білка, як було видно - найголовніша. Вона видряпалася Веруці на спину й почала стук-стук-стукати бідолашне дівчисько по голові суглобами кігтика.

- Рятуйте її! - заверещала пані Солт. - Ве-руко! Назад! Що вони з нею роблять?

- Перевіряють, чи не зіпсута всередині, - пояснив містер Вонка. - Дивіться далі.

Верука люто боронилася, але білки міцно її тримали й не давали поворухнутися. Білка на плечах і далі стук-стук-стукала дівчину по голові. А тоді білки повалили Веруку додолу й кудись потягли. [173]

- Ой лихо, вона таки зіпсутий горішок, - сказав містер Вонка. - Мабуть, її голова відлунювала порожнечею.

Верука борсалася й вищала, та дарма. Дужі маленькі лапки тримали її міцно, і вирватись вона не могла.

- Куди вони її тягнуть? - верескнула пані Солт.

- Туди, куди викидають зіпсуті горіхи, - пояснив містер Віллі Вонка. - До сміттєпроводу.

- Вони її збираються викинути в сміттєпровід! - зойкнув пан Солт, дивлячись через скляні двері на доньку.

- То врятуй її! - загорлала пані Солт.

- Пізно, - сказав містер Вонка. - Вона вже зникла!

І справді, вона зникла.

- А куди? - лементувала, сплескуючи руками, пані Солт. - Що роблять із зіпсутими горіхами? Куди веде сміттєпровід? [174]

- Оцей сміттєпровід, - пояснив містер Вонка, - впадає прямісінько в головну каналізаційну трубу, в яку стікають нечистоти з усіх куточків фабрики: і зметена з підлоги пилюка, і картопляні лушпайки, і гнила капуста, і риб'ячі голови, і все таке.

- І хто ж це їсть рибу, капусту й картоплю на такій фабриці, хотів би я знати? - здивувався Майк Тіві.

- Я, звичайно, - відповів містер Вонка. - Чи ти гадаєш, що я харчуюся самими бобами какао?

- Але... але... але... - верескнула пані Солт, - куди вона врешті-решт виходить, та каналізаційна труба?

- Як то куди? Ясно, що в піч, - спокійно пояснив містер Вонка. - У сміттєспалювач.

Пані Солт роззявила величезну червону ротяку й заголосила.

- Не хвилюйтеся, - заспокоїв її містер Вонка, [175] - є надія, що саме сьогодні його не розпалювали.

- Надія?! - репетувала пані Солт. - Моя Веручечка! Вона... вона... вона... шкварчатиме, мов сосиска!

- Чиста правда, моя люба, - підтримав її пан Солт.

- Слухайте, Вонка! - додав він. - Здається, цього разу ви крихточку, граминочку перебрали. Можливо, моя доня трохи розбещена - я не заперечую, - та це не означає, що ви можете її взяти й підсмажити. Знайте - ви мене страшенно розсердили!

- Та не сердьтеся, шановний пане! - відповів містер Вонка. - Думаю, рано чи пізно вона знайдеться. Може, її далеко й не занесло. Може, вона застрягла на самому початку сміттєпроводу, біля вхідної діри, а якщо це так, то зайдіть і витягніть її.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 25.


Останній коментар

Секрет 17:53:28


Каріна 16.01.2019

Дуже цікаво . Мені дуже
сподобалось. Прочитала 3 рази.


Lolka1 28.08.2018

Фігня!!!!!


Додати коментар