Слава ЗСУ!

Почувши це, пан і пані Солт заскочили в горіховий [176] цех, підбігли до діри в підлозі й зазирнули туди.

- Веруко! - покликала пані Солт. - Ти там? Відповіді не було.

Пані Солт нахилилася над дірою, щоб краще придивитися. Вона тепер стояла навколішки на самісінькому краєчку діри й зазирала вниз, а її здоровецьке озаддя стирчало, як велетенська порхавка. Поза була дуже ризикована. Вистачило б одного легенького поштовху... делікатно турнути куди треба... саме так білки й зробили!

Пані Солт з папужим вереском стрімголов шугонула вниз.

- О Господи! - зойкнув пан Солт, дивлячись, як його тілиста дружина загриміла в діру, - скільки ж то сьогодні буде сміття! - Він стежив, як вона зникає в темряві.

- Як там унизу, Ангіно? - гукнув він і ще дужче нахилився над дірою. [177]

Ззаду до нього кинулися білки...

- Рятуйте! - крикнув пан Солт.

Та він уже летів сміттєпроводом услід за жінкою... і дочкою.

- Ого! - вигукнув Чарлі, дивлячись разом з усіма в двері, - і що ж це тепер з ними буде?

- Сподіваюся, що внизу їх зловлять, - припустив містер Вонка.

- А що з великим вогненним сміттєспалю-вачем? - запитав Чарлі.

- Його розпалюють через день, - відповів містер Вонка. - Можливо, сьогодні саме той день, коли вогню не буде. Хтозна... може, їм і пощастить...

- Цсс! - прошепотів дідунь Джо. - Послухайте! Ще одна пісенька!

З глибини коридору долинуло гупання барабанів. Тоді залунав спів.

- Верука Солт! - співали умпа-лумпи. [177]

Верука Солт вередувала,

аж доки в сміттєпровід впала,

(Таку халепу, як оця,

довести треба до кінця,

тож ми не марнували слів

і здихались також батьків.)

Летить Верука по трубі!

А ми ж повинні, далебі,

зізнатись, що внизу вона

зустріне друзів, хоч сама

не рада буде тим друзякам -

бо не курорт там, а клоака.

Ось з оселедця голова

смердюча і напівгнила.

«Привіт! Як справи? Як живеш?

Як добре, що ти з нами теж!»

А трохи далі для душі

очікують товариші:

з ковбаски хвостик, згірклий смалець,

хлібини цвілої окраєць, [179]

погризений шматочок сала, креветка, що гниє помалу, стара сосиска, що смердить, аж носа вирвати кортить, гнила шкарпетка, здохла миша, те, що на сходах кіт залишив, і безліч іншої гидоти, нудоти, рвоти і бридоти. Такі-от у Веруки друзі... Дісталось панні по заслузі, бо що посіяв - те й пожнеш, і від розплати не втечеш. Та вам тепер, либонь, цікаво, чи хтось судити має право лише Веруку Солт одну, і всю розбещення вину приписувати тільки їй - зіпсутій, але ж не лихій? То хто ж її так зіпсував? Хто їй постійно потурав? [180]

Нікчему з неї хто зробив?

Хто грішний тут? Хто завинив?

На жаль, ця відповідь - сумна,

бо чітко вказує вона,

що лихо власними руками

тут сотворили ТАТО й МАМА!

Тому радіє цілий світ,

що й їх забрав сміттєпровід

(чи сміттєпровід? - Все одної) -

вони поринули на дно.

Розділ 25. Великий скляний ліфт

- Я ще такого не бачив! - вигукнув містер Вонка. - Діти зникають, мов ті кролики! Та ви не журіться! Усі вони вийдуть сухі з води!

Містер Вонка глянув на невеличкий гурт гостей, що стояли біля нього в коридорі. Дітей тепер лишилося тільки двійко - Майк Тіві та Чарлі Бакет. І ще було троє дорослих - пан і пані Тіві та дідунь Джо.

- То що, рушаємо далі? - запитав містер Вонка.

- Так! - вигукнули в один голос Чарлі та дідунь Джо.

- Мені вже ноги болять, - пожалівся Майк Тіві. - Я хочу до телевізора.

- Якщо ти втомився, то поїдемо ліфтом, - сказав містер Вонка. - Він отам. Скоріше! Заскакуйте! - Він метнувся через коридор до подвійних дверей. Двері розсунулися. Двоє дітей і дорослі зайшли всередину.

- Ну от, - вигукнув містер Вонка, - яку тепер натиснемо кнопку? Вибирайте!

Чарлі Бакет здивовано роззирнувся. Він ще ніколи не бачив такого чудернацького ліфта. Кнопки були скрізь! Стіни і навіть стеля були вкриті нескінченними рядами чорних кнопо-чок! На кожній стінці їх було не менше тисячі, а ще тисяча на стелі! І тут Чарлі помітив, що біля кожної кнопочки є крихітна наклейка [183] з назвою приміщення, в яке потрапиш, коли натиснеш цю кнопку.

- Це не якийсь там звичайний ліфт, що їздить тільки вгору-вниз! - гордо повідомив містер Вонка. - Цей ліфт може їздити боком, скоком, уздовж, навскоси і... на небеси! Він доставить вас у будь-яке приміщення фабрики! Натискаєш кнопку - і шурх! - уже мчиш!

- Дивовижно! - пробурмотів дідунь Джо. Його сяючі від захвату очі оглядали безконечні ряди кнопок.