Слава ЗСУ!

- Кабіну ліфта зроблено з товстого прозорого скла! - похвалився містер Вонка. - Стінки, двері, стеля, підлога - все скляне, щоб вам було добре видно!

- Та нема ж на що дивитися, - сказав Майк Тіві.

- Виберіть якусь кнопку! - звелів містер Вонка. - Хлопчики можуть натиснути по кнопці. Тож вибирайте! Скоріше! У кожному приміщенні [184] виготовляють щось смачне й чудове-пречудове.

Чарлі швиденько почав читати написи біля кнопок.

«ШАХТА З ВИДОБУВАННЯ ДРАЖЕ «МОРСЬКІ КАМІНЧИКИ» - ГЛИБИНА ТРИ КІЛОМЕТРИ» - було написано на одному.

«ЛЬОДЯНИКОВА КОВЗАНКА» - було написано на іншому.

А тоді ще: «ВОДЯНІ ПІСТОЛЕТИ З ПОЛУНИЧНИМ СОКОМ».

«ІРИСКОВІ ЯБЛУНІ ДЛЯ ВАШОГО САДУ - ВСІХ РОЗМІРІВ».

«ВИБУХОВІ ЦУКЕРКИ ДЛЯ ВАШИХ ВОРОГІВ».

«ЧУПА-ЧУПСИ, ЩО СВІТЯТЬСЯ - ДЛЯ СПОЖИВАННЯ ВНОЧІ В ЛІЖКУ».

«М'ЯТНІ ЖЕЛЕЙКИ ДЛЯ СУСІДСЬКОГО ХЛОПЦЯ - ЩОБ ЦІЛИЙ МІСЯЦЬ ХОДИВ З ЗЕЛЕНИМИ ЗУБАМИ». [185]

«КАРАМЕЛЬКОВІ ПЛОМБИ - ЗАБУДЬТЕ ПРО ЗУБНИХ ЛІКАРІВ».

«ГУБОСКЛЕЮВАЛЬНА ХАЛВА ДЛЯ БАЛАКУЧИХ БАТЬКІВ».

«ЗБИВАЛЬНІ ЛАСОЩІ, ЩО ПІСЛЯ КОВТАННЯ СМАЧНО ЗВИВАЮТЬСЯ В ЖИВОТІ».

«НЕВИДИМІ ШОКОЛАДКИ, ЩОБ ЇСТИ НА УРОЦІ».

«ГЛАЗУРОВАНІ ОЛІВЦІ ДЛЯ СМОКТАННЯ».

«ЛИМОНАДНІ ПЛАВАЛЬНІ БАСЕЙНИ».

«ЧАРІВНА РУЧНА ПОМАДКА - САМА В РУЦІ, А СМАК НА ЯЗИЦІ».

«ВЕСЕЛКОВЕ ДРАЖЕ - СМОКЧИ І ПЛЮЙ ШІСТЬМА РІЗНИМИ БАРВАМИ».

- Швидше, швидше! - підганяв містер Вон-ка. - Скільки можна чекати!

- А тут немає «Телевізійного цеху»? - поцікавився Майк Тіві. [186]

- Звичайно. Є й телевізійний цех, - відповів містер Вонка. - Ота кнопка, - показав він пальцем.

Усі глянули туди. На малесенькій наклейці біля кнопки було написано: «ТЕЛЕВІЗІЙНИЙ ШОКОЛАД».

- Ура! - зрадів Майк Тіві. - Це для мене! - І натис великим пальцем на кнопку. Миттю щось страшенно засвистіло. Двері з брязкотом зсунулися і ліфт смикнувся, ніби вжалений осою. Але він смикнувся вбік! І всі пасажири (крім містера Вонки, котрий тримався за ремінець, що звисав зі стелі) попадали на підлогу.

- Вставайте, вставайте! - крикнув містер Вонка, заливаючись реготом.

Та щойно вони почали вставати, як ліфт різко змінив напрямок і хитнувся в інший бік. І знову всі попадали.

- Рятуйте! - заволала пані Тіві.

- Прошу вас, мадам, - галантно запропо-

нував їй руку містер Вонка. - Отак! А тепер хапайтеся за ремінці! Усі хапайтесь за ремінці! Поїздка ще не завершилася!

Дідунь Джо звівся, похитуючись, на ноги й схопився за ремінець. Малий Чарлі, який так високо не діставав, обхопив дідуневі ноги й міцно в них вчепився.

Ліфт летів зі швидкістю ракети. Тепер він повернув угору. Мчав вище-вище-й-вище - і трохи навскоси, мовби видирався на крутез-ну гору. А тоді полетів каменем униз, ніби добрався до вершини тієї гори й зірвався з неї в безодню. Чарлі відчув, наче щось обірвалося в животі, а дідунь Джо закричав:

- Ура! Летимо!

А пані Тіві закричала:

- Канат обірвався! Ми зараз розіб'ємося! А містер Вонка сказав:

- Спокійно, шановна пані, - і підбадьорливо поплескав її по руці. [ 188]

Тоді дідунь Джо глянув на Чарлі, що вп'явся йому в ноги, й запитав:

- Як почуваєшся, Чарлі? Чарлі у відповідь крикнув:

- Це класнючо! Як американські гірки!

А крізь скляні стінки ліфта вони уривками бачили різні цікавинки й чудасії, що діялися в деяких приміщеннях:

Велетенську трубу, з якої на підлогу повільно витікало щось руде й липке...

Височенну круту грильяжну гору і умпа-лум-пів (обв'язаних для безпеки мотузками), що відколювали від неї величезні грильяжні брили...

Машину, з якої сіявся навсібіч білосніжний порошок, наче хуртовина...

Озеро гарячої карамелі, з якого струменіла пара...

Умпа-лумпівське село з крихітними хатками та вуличками, на яких бавилися сотні умпа-лумпенят на зріст сантиметрів по десять... [189]

І ось ліфт вийшов з піке, хоча мчав, здавалося, ще швидше ніж досі. Чарлі чув, як виє за стінами вітер, а ліфт летів уперед... закружляв... кудись повернув... піднявся вгору... спустився вниз...

- Зараз мене знудить! - закричала, зеленіючи на лиці, пані Тіві.

- Хай не нудить, - сказав містер Вонка.

- Не вийде! - крикнула пані Тіві.

- Тоді нате, - зірвав містер Вонка з голови свого шикарного чорного циліндра й підставив пані Тіві під самого рота.

- Зупиніть цей жах! - звелів пан Тіві.

- Не можу, - відказав містер Вонка. - Ліфт не зупиниться, поки не доїдемо. Єдина надія, що ніхто зараз не їде іншим ліфтом.

- Яким це іншим ліфтом? - верескнула пані Тіві.

- Тим, що може їхати назустріч нам тим самим маршрутом, - пояснив містер Вонка. [190]