Слава ЗСУ!

- Сто чортів у печінку! - вигукнув пан Тіві. - Тобто ми можемо зіткнутися?

- Досі мені завжди щастило, - підбадьорив його містер Вонка.

- Тепер мене вже точно знудить! - зарепетувала пані Тіві.

- Ні-ні! - почав благати містер Вонка. - Не зараз! Ми майже на місці! Не псуйте мені капелюха!

Наступної миті завищали гальма, і ліфт почав зупинятися. Нарешті завмер остаточно.

- Ну й поїздочка! - зітхнув пан Тіві, витираючи хустинкою піт з широкого обличчя.

- Більше ніколи й нізащо! - простогнала пані Тіві. І тут двері ліфта роз'їхалися й містер Вонка сказав:

- Хвилиночку! Послухайте мене! Прошу, щоб у цьому приміщенні всі були вкрай обережні. Тут є багато небезпечного, тому краще нічого не чіпати.

Розділ 26. Телевізійно-шоколадний цех

Чарлі та дідунь Джо разом з родиною Тіві вийшли з ліфта в приміщення - таке яскраве й сліпучо-біле, що вони аж замружили від болю очі й зупинилися. Містер Вонка дав кожному по парі чорних окулярів і сказав:

- Скоріше надіньте! І хоч би що, тут їх не знімайте! Від цього світла можна осліпнути!

Коли Чарлі надів чорні окуляри, то зміг нарешті спокійно роззирнутися. Побачив довгу й вузьку залу. Білу-білісіньку. Навіть підлога була біла. І ніде - ані порошинки. Зі стелі звисали величезні лампи, ллючи яскраве блакитно-біле сяйво. Приміщення було порожнісіньке, окрім дальніх кутків. В одному стояла велетенська телекамера на коліщатах, навколо неї юрмилася ціла армія умпа-лумпів, які змащували шарніри, регулювали ручки та кнопки й полірували лінзи великого об'єктива. Одягнені умпа-лумпи були дуже чудернацько. Вони мали на собі яскраво-червоні космічні скафандри з шоломами та захисними окулярами - принаймні це вбрання було дуже схоже на скафандри. Працювали вони в суцільній тиші. Чарлі подивився на них, і його охопило моторошне відчуття небезпеки. Було щось загрозливе в усій цій ситуації, і умпа-лумпи про це знали. Не чутно було ні балачок, ні співів, вони повільно й обережно ходили довкола велетенської чорної телекамери у своїх яскраво-червоних скафандрах.

У протилежному кутку зали, десь за п'ятдесят кроків від камери, за чорним столом сидів ще один умпа-лумпа (теж у космічному скафандрі) і дивився на екран величезного телевізора.

- Ну от! - вигукнув містер Вонка, підстрибуючи від збудження. - Це тестувальна зала мого останнього й найвидатнішого винаходу - телевізійного шоколаду!

- А що це таке - телевізійний шоколад? - стрепенувся Майк Тіві.

- А щоб ти здоров був! Перестань мене перебивати! - обурився містер Вонка. - Цей шоколад передається по телебаченню. Сам я телебачення не люблю. Можливо, в маленьких дозах воно не вадить, але ж дітям ніколи не вистачає маленьких доз. Вони б воліли сидіти цілісінький день і витріщатися на екран...

- Як я! - зрадів Майк Тіві. [І94]

- Цить! - розсердився пан Тіві.

- Дякую, - сказав містер Вонка. - А зараз я вам поясню, як діє цей мій дивовижний телевізор. Але, насамперед, чи ви знаєте, як діє звичайне телебачення? Це дуже просто. З одного кінця, там, де знімають, є велика кінокамера, яка починає робити окремі фотографії. Тоді ці фотографії розщеплюють на мільйони крихітних шматочків, таких дрібненьких, що годі їх побачити, а тоді ці крихітні шматочки вистрілюють за допомогою електрики в небо. У небі вони шугають зі свистом, поки не наштовхуються на антену, яка стирчить на даху чийогось будинку. Тоді вони блискавкою мчать вниз по кабелю, що веде прямісінько в задню стінку телевізора, а там хилитаються й штовхаються, доки кожен-кожнісінький з цих мільйонів крихітних шматочків не прилаштується в належне йому місце (як у пазлах), і ось воно! - на екрані з'являється потрібна фотографія... [І9б]

- Не зовсім так воно працює, - втрутився Майк Тіві.

- Я трохи недочуваю на ліве вухо, - сказав містер Вонка. - Ти вже вибач, якщо я не розібрав усіх слів.

- Я сказав, що не зовсім так воно працює! - прокричав Майк Тіві.

- Ти гарний хлопчик, - сказав містер Вонка, - але говориш забагато. Отож! Коли я вперше побачив, як діє звичайне телебачення, то мені в голову стрельнула чудова ідея. «Слухайте! - вигукнув я. - Якщо люди вміють розщепити на мільйони шматочків фотографію, переслати ці шматочки через повітря і зібрати їх докупи на другому кінці, то чого я не можу те саме зробити з шоколадкою? Чого я не можу послати в повітря крихітні шматочки справжньої шоколадної плитки, а тоді на другому кінці зібрати докупи ці шматочки, готові до споживання?

- Це неможливо! - заперечив Майк Тіві.

- Ти так гадаєш? - вигукнув містер Вонка. - Ну, то дивись! Зараз я вишлю плитку свого найкращого шоколаду з одного кінця кімнати в другий - за допомогою телебачення! Агов, там! Приготуватися! Несіть шоколад!