Слава ЗСУ!

Містер Вонка підбіг до пані Тіві й лагідно поклав їй руку на плече.

- Надіймося на краще, - сказав він. - Молімося, щоб ваш хлопчик вийшов на другому кінці неушкоджений.

- Майк! - лементувала пані Тіві, обхопивши руками голову. - Де ти?

- Я тобі скажу, де він, - утрутився пан Тіві, - пролітає десь над нами мільйонами крихітних шматочків!

- Не кажи такого! - ридала пані Тіві.

- Треба дивитися телевізор, - сказав містер Вонка. - Він от-от може там з'явитися.

Пан і пані Тіві, дідунь Джо, малий Чарлі, а також містер Вонка зібралися біля телевізора, [204] пильно вдивляючись в екран. Екран був порожній.

- Довго ж він добирається, - сказав пан Тіві, витираючи лоба.

- Ой, Боже ж мій, Боже, - примовляв містер Вонка, - хоч би по дорозі не загубив яку частину.

- Що це має означати, до дідька? - грізно спитав пан Тіві.

- Не хочу вас лякати, - пояснив містер Вонка, - але інколи буває таке, що до телевізора долітає тільки половина маленьких шматочків. Таке, скажімо, було на тому тижні. Не знаю чому, але сюди переправилася тільки половинка шоколадки.

Пані Тіві з жаху верескнула.

- Хочете сказати, що до нас повернеться тільки половина Майка?

- Сподіваюся, це буде верхня половина, - буркнув пан Тіві. [205]

- Стривайте! - вигукнув містер Вонка. - Дивіться на екран! Там щось відбувається!

Екран раптом замерехтів. Тоді з'явилися хвилясті лінії. Містер Вонка покрутив якусь ручечку і хвилясті лінії зникли. І ось, дуже повільно, екран почав яскравішати.

- Ось він з'являється! - заволав містер Вонка. - Так, це він!

- Чи він хоч цілий? - тривожилася пані Тіві.

- Ще не знаю, - відповів містер Вонка. - Погано видно.

Спочатку нерозбірливо, але з кожною миттю чіткіше й чіткіше, на екрані почало з'являтися зображення Майка Тіві. Він стояв, махав глядачам руками і всміхався від вуха до вуха.

- Але ж він тепер карлик! - крикнув пан Тіві.

- Майчику, - вигукнула пані Тіві, - з тобою все гаразд? У тебе нічого не зникло? [206]

- Він що, не стане більший? - обурився пан Тіві.

- Поговори зі мною, Майчику! - благала пані Тіві. - Скажи щось! Скажи, що з тобою все нормально!

З телевізора долинув тонесенький голосочок, ніби там пискнула мишка.

- Привіт, мамусю! - пищав Майк. - Татку! Дивіться на мене! Мене першого в світі передали по телевізору!

- Хапайте його! - наказав містер Вонка. - Швидко!

Пані Тіві сягнула рукою й зняла з екрана крихітну фігурку Майка Тіві.

- Ура! - зрадів містер Вонка. - Він цілий! Цілий і неушкоджений!

- І це, на вашу думку, неушкоджений? - обурилася пані Тіві, дивлячись на крихітного хлопчика, що гасав у неї по долоні, розмахуючи пістолетами. [207] Зросту він мав два-три сантиметри, не більше.

- Він збігся! - сказав пан Тіві.

- Ясно, що збігся, - погодився містер Вон-ка. - А ви чого сподівалися?

- Це жах! - голосила пані Тіві. - Що нам тепер робити?

А пан Тіві сказав:

- Він тепер не зможе ходити до школи! Його там розтопчуть! Його розчавлять!

- Він більше не зможе нічого! - крикнула пані Тіві.

-. Ще й як зможу! - пискнув тоненьким голосочком Майк Тіві. - Я й далі зможу дивитися телевізор!

- Ніколи в житті! - гаркнув пан Тіві. - Я викину той телевізор у вікно - відразу, як приїдемо додому. Я вже ситий тим телевізором!!

Коли Майк Тіві таке почув, на нього напала жахлива істерика. Хлопець стрибав на маминій долоні, верещав, репетував і кусав її за пальці. [208]

- Я хочу дивитися телевізор! - пищав він. - Я хочу дивитися телевізор! Я хочу дивитися телевізор! Я хочу дивитися телевізор!

- Стривай! Дай його мені! - звелів пан Тіві, а тоді взяв крихітного хлопця, запхав його в нагрудну кишеню піджака й заткнув зверху хустинкою. Писк і вереск і далі лунали з кишені, яку люто шарпав, намагаючись визволитися, маленький в'язень.

- Ох, містере Вонко, - голосила пані Тіві, - що нам зробити, щоб він виріс?

- Ну, - сказав містер Вонка, погладжуючи борідку й замислено дивлячись у стелю, - мушу сказати, що це доволі складно. Хоч маленькі хлопці напрочуд пружинисті й розтяжні. Видовжуються як скажені. Тому ми ось що зробимо: покладемо його в спеціальну машину, якою я випробовую, як і настільки розтягуються жуйки! Може, він тоді стане такий, як був.

.- Ой, дякую! - зраділа пані Тіві.[209]

- Та нема за що, шановна пані.

- А дуже він розтягнеться, як ви гадаєте? - поцікавився пан Тіві.

- Може, кілометрів на два, - знизав плечима містер Вонка. - Хто його зна? Зате стане страшенно тонюсінький. При розтягуванні все тоншає.