Слава ЗСУ!

Подумай, скільки ще треба всього узгодити! А скількох людей покликати! Але ми, на щастя, маємо швидкісний скляний ліфт! Стрибай сюди, любий Чарлі, стрибай! Ви теж, шановний дідуню Джо! Ні, тільки після вас! Сюди! Отак! Цього разу я сам виберу потрібну кнопку!

Мерехтливі яскраво-голубі очі містера Вонки на мить зупинилися на обличчі Чарлі.

Чарлі подумав, що зараз станеться щось шалене. Але не злякався. Він навіть не нервував. Просто був страшенно схвильований. Дідунь Джо теж. Старенький стежив за кожним рухом містера Вонки, а обличчя його сяяло від радості. Містер Вонка потягся до кнопки на високій скляній стелі ліфта. Чарлі й дідунь Джо задерли голови, щоб прочитати напис на накле-єчці біля кнопки.

Там було написано:... «ВГОРУ Й ГЕТЬ».

«Вгору й геть», - повторив подумки Чарлі, - що за дивне приміщення?»

Містер Вонка натис кнопку. Скляні двері закрилися.

- Тримайтеся! - гукнув містер Вонка. Тоді БАХ! Ліфт злетів угору, немов ракета.

- Ура-а! - закричав дідунь Джо.

Чарлі вхопився за дідові ноги, містер Вонка - за ремінець на стелі, й вони помчали вгору-вгору-вгору - прямісінько вгору, без поворотів, і Чарлі чув, як розсікає повітря ліфт, що летів дедалі швидше й швидше.

- Ура! - кричав дідунь Джо. - Ура! Мчимо!

- Швидше! - кричав містер Вонка, гатячи рукою по стінці ліфта. - Швидше! Швидше! Якщо не наберемо швидкості, то не проб'ємося!

- Куди? - здивувався дідунь Джо. - Куди нам треба пробитися?

- Ага! - крикнув містер Вонка. - Ще хвильку-й побачите! Я вже стільки років прагнув натиснути цю кнопку! Але ще ніколи не натискав! Багато разів я відчував цю спокусу! Так, це

була неабияка спокуса! Але я ніяк не міг змиритися з думкою, що в даху фабрики доведеться пробити величезну дірку! Летимо, хлопці! Вгору й геть!

- Але ж ви не... - крикнув дідунь Джо, - ...ви ж не маєте на увазі, що цей ліфт...

- Ще й як маю! - відповів містер Вонка. - Ще хвильку - й побачите!.. Вгору й геть!

- Але... але ж... та він же... скляний! - закричав дідунь Джо. - Він розіб'ється на друзки!

- Цілком можливо, - як завжди бадьоро припустив містер Вонка, - хоч це скло й доволі міцне.

Ліфт і далі мчав усе вгору-вгору-вгору, і все швидше-швидше-й швидше...

І раптом ТРАХ-ТАРА-РАХ! - страшенний гуркіт розтрощених дощок і потовченої черепиці пролунав просто над їхніми головами, і дідунь Джо закричав:

- Рятуйте! Нам кінець! Ми пропали!

Але містер Вонка заперечив:

- Ні, не пропали! Ми пробилися! Ми вже назовні!

І справді, ліфт протаранив фабричний дах і тепер, мов ракета, летів просто в небо, а крізь його скляну стелю вливалося сонячне світло. За п'ять секунд вони піднялися на три тисячі метрів.

- Цей ліфт здурів! - репетував дідунь Джо.

- Не бійтеся, шановний пане, - заспокоїв його містер Вонка й натис іншу кнопку.

Розділ 29. Інші діти ідуть додому

Ліфт зупинився. Він зупинився і, наче гелікоптер, завис угорі над фабрикою і над самим містечком, що розкинулося під ними, мов намальоване на поштовій листівці! Крізь скляну підлогу далеко внизу Чарлі бачив малесенькі будиночки, вулички та сніг, що вкривав це все товстою ковдрою. Було трохи моторошно й незвично стояти отак на прозорому склі височенно в небі. Здавалося, ніби взагалі ні на чому не стоїш. [224]

- Чи воно оце з нами все гаразд? - стривожився дідунь Джо. - На чому ця штука працює?

- На шоколадних силах! - пояснив містер Вонка. - Мільйон шоколадних сил! О, дивіться! - крикнув він, показуючи вниз. - Он там ті інші діти! Вони повертаються додому!

Він же був гладкий! А тепер худий, як соломина!

- Звичайно, що змінився, - зареготав містер Вонка. - Його ж було затисло в трубі. Невже не пам'ятаєте?.. А он погляньте! Бачите? Там іде Віолета Бореґард, відома жуйколюб-ка! Здається, з неї таки зуміли вичавити соки. Я дуже радий. А який у неї тепер здоровий вигляд! Набагато кращий, ніж був!

- Але обличчя фіолетове! - вигукнув дідунь Джо.

- Це так, - погодився містер Вонка. - Тут ми нічого не можемо вдіяти.

- Ой, людоньки! - зойкнув Чарлі. - Гляньте на тих бідолашних Солтів - Веруку, пана Солта і пані Солт! Вони з голови до п'ят у відходах і смітті!

- А он і Майк Тіві! - повідомив дідунь Джо. - О боженьку! Що з ним? Він метрів три заввишки і тонюсінькій, як дріт!

- Його перерозтягли в машині для розтягування жуйки, - пояснив містер Вонка. - От недбалість.

- Але ж для нього це жахливо! - вигукнув Чарлі.

- Дурниці, - відмахнувся містер Вонка. - Навпаки - йому дуже пощастило. Його захочуть взяти до себе всі баскетбольні команди. Але тепер, - сказав він, - пора покинути цих дурнуватих дітлахів. Чарлі, я повинен з тобою поговорити про щось дуже важливе.