Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чарлі і шоколадна фабрика

(Підпис: Віллі Вонка) [32]

- Та він здурів! - пробурмотіла бабуся Джозефіна.

- Блискучий розум! - вигукнув дідунь Джо. - Просто чарівник! Ви тільки уявіть, що тепер буде! Цілісінький світ почне шукати Золоті квитки! Усі купуватимуть батончики «Вонка», сподіваючись знайти там квиточок! Він продасть шоколадок більше, ніж будь-коли! Яка ж то буде радість знайти квиток!

- А шоколадки й цукерки, яких вистачить на все життя - і безкоштовно! - додав дідусь Джордж. - Ви собі уявіть!

- їх би мали привезти вантажівкою! - сказала бабуня Джорджина.

- Мене аж нудить від самої думки про них, - скривилася бабуся Джозефіна.

- Дурниці! - вигукнув дідунь Джо. - Чар-лі, правда, було б чудесно - розгорнути батончик і побачити, як усередині виблискує Золотий квиток! [33]

- Ще й як, дідуню. Але на це нема надії, - похнюпився Чарлі. - Я ж отримую тільки одну шоколадку на рік.

. - Ніколи не знати, онучку, - втрутилась бабуня Джорджина. - За тиждень у тебе день народження. Ти маєш не менше шансів, ніж будь-хто інший.

- На жаль, це не так, - засумнівався дідусь Джордж. - Золоті квитки скоріше знайдуть ті діти, які мають змогу купувати шоколадки щодня. А наш Чарлі отримує лиш одну на рік. Надії нема. [34]

Розділ 6. Два перші щасливці

Уже на другий день знайшли перший Золотий квиток. Щасливцем виявився якийсь Авґус-тус Ґлуп, і на першій сторінці вечірньої газети, яку читав пан Бакет, красувалося його велике фото. На знімку був дев'ятирічний хлопець, такий тілистий, ніби його надули велетенською помпою. З усього його тіла випиналися [35] здоровезні обвислі складки жиру, а лице нагадувало потворну грудку тіста з маленькими смородинками очей, що зажерливо поглядали на світ. Містечко, в якому жив Авґустус Ґлуп, за словами газети, просто шаленіло від радості за свого героя. З усіх вікон майоріли прапори, школярів звільнили від уроків, а ще на честь знаменитого земляка було влаштовано парад. «Я знала, що Авґустусь знайде Золотого квитка, - сказала його мати журналістам. - Він щодня з'їдає стільки шоколадних цукерок, що було б просто неймовірно, якби він його не знайшов. їсти - це його пристрасть. Це єдине, що його цікавить. Але ж це краще, ніж бути хуліганом і стріляти на дозвіллі з самопалів, правда? І ще я завжди кажу, що він стільки не їв би, якби не потребував поживи, правда? Бо це ж вітаміни. Як він зрадіє, коли побуває на легендарній фабриці містера Вонки! Ми пишаємося ним!» [36]

- Яка огидна жінка, - скривилася бабуся Джозефіна.

- А хлопець який бридкий, - додала бабуня Джорджина.

- Залишилося тільки чотири Золоті квитки, - замислився дідусь Джордж. - Цікаво, кому дістануться вони.

І ось уже цілу країну, та що там - цілий світ - зненацька охопила лихоманка купувати цукерки. Усі несамовито шукали решту безцінних квиточків. Дорослющі жінки влітали в цукерні, хапали одразу по десять батончиків «Вонка», похапцем здирали з них обгортки, жадібно позираючи, чи не блисне зсередини золотистий папірець. Дітлахи трощили молотками свої свинки-скарбнички і мчали в цукерні з пригорщами монет. В одному місті відомий бандит пограбував банк на п'ять тисяч доларів і того ж дня потратив усі гроші на шоколадні батончики. А коли поліція ввірвалася в будинок грабіжника, [37] щоб його заарештувати, той сидів на підлозі серед цілих гір батончиків і здирав обгортки довжелезним кинджалом. У далекій Росії одна жінка, Сара Рус, заявила, що знайшла другий квиток, але він виявився майстерною підробкою. Відомий учений з Англії, професор Фолбоді, винайшов пристрій, який дозволяв одразу, не розгортаючи батончик, знати, чи є під обгорткою Золотий квиток. Пристрій мав механічну руку, що вискакувала зі страшенною силою, хапаючи все, що мало в собі бодай крихточку золота, тож якийсь час здавалося, що питання вичерпано. Та на лихо, коли професор демонстрував свій винахід у кондитерському відділі одного великого універмагу, механічна рука вискочила й ухопила кутній зуб із золотою пломбою однієї графині, що стояла поблизу. Це було таке жахіття, що юрба той пристрій просто розтрощила. [38]

Раптом, саме перед днем народження Чарлі Бакета, газети сповістили, що знайшовся другий Золотий квиток. Цього разу пощастило дівчинці, яку звали Верука Солт і яка жила зі своїми заможними батьками в далекому величезному місті.

І знову вечірня газета пана Бакета опублікувала фото щасливиці. Вона сиділа між сяючими батьками у вітальні їхнього будинку, розмахуючи над головою Золотим квитком, і всміхалася від вуха до вуха.

Веруччин батько, пан Солт, з готовністю пояснив журналістам, як саме було знайдено квиток. «Бачите, - сказав він, - одразу, як доня сказала, що просто мусить мати Золотий квиток, я пішов у місто й почав купувати всі шоколадні батончики «Вонка» - всі, які бачив. Купував їх, мабуть, тисячами. Сотнями тисяч! Тоді вантажив у фургони й відправляв на власну фабрику. Мій, розумієте, бізнес - це [39] горішки, і в мене працює майже сотня жінок, які лущать горішки, щоб їх потім смажити й підсолювати. Цілими днями ці жінки сидять і лущать горішки. Тож я їм сказав: «Дівчата, тепер, замість лущити горішки, здирайте обгортки з цих дурних батончиків!» Вони так і робили. Зранку до вечора кожнісінька моя робітниця зривала з батончиків обгортки.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 36.

Останній коментар

Глеб 04.05.2021


жопа 27.04.2021

гавно


жопа 27.04.2021

текст гавно заставили читать


Додати коментар