Слава ЗСУ!

Чуючи дикий вереск болю, Цирі запекло закричала і кинулась вниз, вихопивши кордик з піхов. Тільки но вона опинилась на дні, зрозуміла, що зробила помилку. На додачу до злого, єдиноріг, якого саме тримали у потворних клешнях і втягували у піщану пастку, ошалів від болю, верещав. На осліп бив передніми копитами, загрожуючи їм переломами кісток.

Відьмацькі танці і прийоми були тут не потрібними. Але існувало одне досить просте закляття. Цірі закликала Силу і вдарила телекінезом.

Вгору порснула хмара піску, відкриваючи приховану потвору, що вчепилась у стегно ревучого єдинорога. Цирі закричала від огиди. Вона ніколи в житті не бачила чогось такого гидкого, на жодній ілюстрації, у жодній з відьмацьких книг. Чогось такого бридкого вона була не в змозі навіть уявити.

Потвора було брудносірою, великою і надутою, як обпита кров’ю п’явка, вузькі сегменти барило подібного тулуба вкривала рідка щетина. Здавалось, що вона взагалі не має ніг, натомість клешні мала довжиною майже такої самої довжини, як вона сама.

Позбавлений піщаного укриття монстр одразу відпустив єдинорога і почав закопуватись швидкими, різкими здриганнями роздутого тіла. Йому це виходило винятково вправно, а єдинорог, що видирався з воронки, ще й допомагав йому, спихаючи вниз купи піску. Цирі огорнув шал і жадоба помсти. Вона кинулась на вже ледь видного з-під піску гидуна і всадила кордика у хребет, що випинався. Атакувала ззаду, обережно тримаючись подалі від клацаючи клешень, якими монстр, як виявилось, міг сягати досить далеко назад. Різонула ще раз, а потвора закопувалась у несамовитому темпі. Вона робила це для того, щоб атакувати. На те, щоб сховатись цілком, їй було достатньо ще два здригання. Прихований, раптом пхнув хвилю щебеню, загрібаючи Цирі до половини стегон. Вона вирвалась і кинулась назад, але не було куди втікати – ціла воронка була у піску, що осипався, кожен рух тягнув на дно. А пісок на дні набубнявів хвилею, що сунулась до неї, з хвилі з’явились клацаючи, закінчені гострими гаками клешні.

Її врятував Коник. Сповзши на дно воронки, потужно ударив копитами у набубнявілу хвилю піску, яка зраджувала ледь приховану потвору. Під дикими копняками відкрився сірий хребет. Єдиноріг нахилив голову і приколов страха рогом, прицільно, у місці, де озброєна клешнями голова сполучалась з роздутим тулубом. Бачачи, що клешні припертого до землі монстра, безсило орють пісок, Цирі підскочила, і з розмаху забила кордик у тіло, що здригалось. Висмикнула вістря, ударила ще раз. І ще раз. Єдиноріг вирвав ріг і з силою опустив на опуклий тулуб передні копита.

Утрамбований монстр вже не намагався закопуватись. Він вже не ворушився взагалі. Пісок довкола нього зволожився від зеленуватої рідини.

Не без зусилля вибрались з воронки. Вони відійшли на кілька кроків, Цирі безвольно звалилась на пісок, тяжко дихаючи і тремтячи під хвилями адреналіну, що атакував гортань і скроні. Єдиноріг обійшов її довкола. Ступав незграбно, з рани на стегні йому текла кров, спливаючи ногою на бабку, позначуючи кроки червоним слідом. Цирі підвелась на карачки і різко зблювала. За хвилину встала, поточилась, підійшла до єдинорога, але Коник не дозволив себе торкнутись. Відбіг, після чого перевернувся на піску і покачався. А потім почистив ріг, кількаразово забивши його у пісок.

Цирі теж почистилась і витерла клинок кордика, знову і знову неспокійно зиркаючи у бік недалекої воронки. Єдиноріг встав, заіржав, і повільно підійшов до неї.

- Я б хотіла оглянути твою рану, Конику.

Коник заіржав і потряс рогатою головою.

- Якщо ні, то ні. Якщо можеш йти, йдемо. Краще не залишаймося тут.

Незадовго після цього на їх дорозі з’явилась наступна розлога площина піску, вся, аж до країв оточуючих її скель, поцяцькована воронками, які були вигреблені у піску. Цирі роззиралась з жахом – деякі воронки були що найменше удвічі більшими від тієї, в якій вони недавно боролись за життя.

Вони не наважились перетнути поле, лавіруючи поміж воронками. Цирі була переконана, що воронки були пастками на необережні жертви, а монстри з довгими клешнями, що сиділи у них, були загрозливими тільки для жертв, які падали до воронок. Зберігаючи обережність і тримаючись подалі від западин, можна було подолати піщанистий терен, без страху, що хтось з потвор вилізе з воронки і почне їх переслідувати. Була певна, що ризику немає – але воліла не перевіряти. Єдиноріг дотримувався схожої позиції – пирскав, пирхав і відбігав, відтягуючи її від піщаної ділянки. Вони змінили дорогу, широким гаком оминувши небезпечну площину, тримаючись скель і твердого кам’янистого ґрунту, через який жодна з бестій не була б у змозі проритись.