Слава ЗСУ!

Ідучи, Цирі не спускала з воронок ока. Кілька разів бачила, як зі згубних пасток вверх стріляли фонтани піску – потвори поглиблювали і відновлювали свої садиби. Деякі воронки були так близько одна до одної, що щебень, який один монстр викидав, потрапляв до інших западин, турбуючи приховане на дні чудовисько, а тоді розпочиналась страшна канонада, коли протягом кількох хвилин пісок свистів і сік довкола як град.

Цирі задумалась, на що полюють піщані чудовиська на безводній і мертвій пустці. Відповідь прийшла сама – з однієї з найближчих западин широкою дугою вилетів темний предмет, з тріском впавши неподалік них. Після короткої миті вагання вона збігла зі скел на пісок. Тим, що вилетіло з воронки, був трупик гризуна, що нагадував кролика. Принаймні за хутром. Трупик був скорченим, твердим і сухим, як пробка, легкий і пустий як міхур. У ньому не було ані краплини крові. Цирі здригнулась – вона вже знала, на що полює гидота і як годується.

Єдиноріг застережно заіржав. Цирі підвела голову. У найближчій околиці не було жодної воронки, пісок був рівним і гладеньким. І на її очах цей рівний і гладенький пісок раптом згорбився, а цей горб швидко почав сунути у її бік. Вона викинула висмоктане падло і блискавично видерлась на скелю.

Рішення оминати піщанисту ділянку виявилось дуже слушним.

Вони пішли далі, оминаючи навіть найменші ділянки піску, ступаючи виключно по твердому ґрунтові.

Єдиноріг йшов повільно, спотикався. З його скаліченого стегна текла кров. Але він і далі не дозволяв їй підійти і оглянути рану.

Піщанисте річище значно звузилось і почало витись. Дрібний і розсипчастий пісок поступився місцем великому щебеню, потім гальці. Вони вже не бачили воронок тривалий час, тож вирішили піти стежкою через річище. Цирі, хоч знову мучена спрагою і голодом, почала рухатись швидше. Була надія. Кам’янисте річище не було ніяким річищем. Вона була дном ріки, що плило з боку гір. У річці не було води, але ріка вела до джерел – занадто слабких і надто мало активних, щоб наповнити водою русло, але напевно достатніх, щоб напитись.

Вона б йшла швидше, але мусила сповільнитись. Бо єдиноріг сповільнився. Він йшов з явним зусиллям, тягнув ногу, ставив копито боком. Коли настав вечір, ліг. Не встав, коли підійшла. Дозволив, щоб оглянула рану.

Ран було дві, по обидва боки запаленого, сильно напухлого стегна. Обидві рани були загноєні, обидві кривавили, і разом з кров’ю з обох текла липка, бридко пахнуча ропа.

Потвора була отруйною.

Наступного дня було ще гірше. Єдиноріг ледь йшов. Увечері ліг на каменях і не хотів вставати. Коли вона біля нього стала на коліна, дотягся до зраненого стегна ніздрями і рогом, заіржав. У тому іржанні був біль.

Ропа текла щораз сильніше, запах був нестерний. Цирі видобула кордик. Єдиноріг тонко заверещав, спробував встати, звалився задом на каміння.

- Я не знаю, що мені робити… - простогнала, дивлячись на лезо. – Справді не знаю… Рану слід напевно розрізати, витиснути ропу і отруту… Але я не вмію! Можу скривдити тебе ще більше!

Єдиноріг спробував підняти голову, заіржав. Цирі сіла на каміння, обхопила голову долонями.

- Мене не навчили лікувати – промовила вона гірко. – Мене навчили вбивати, пояснивши, що у цей спосіб зможу рятувати. Це було великою брехнею, Конику. Мені набрехали.

Запала ніч, швидко темніло. Єдиноріг лежав, Цирі гарячково думала. Назбирала чортополоху і бадилля, якого вдоста росло на берегах всохлої ріки, але Коник не хотів їх їсти. Він безвладно поклав голову на каміння, не намагався вже її підняти. Тільки моргав очима. У його писку з’явилась піна.

- Я не можу допомогти тобі, Конику – промовила здушеним голосом. – Я не маю нічого…

Крім магії.

Я чародійка.

Встала, простягла руку. І нічого. Вона дуже потребувала магічної енергії, а її не було ані сліду. Не сподівалась цього, була здивована. Адже водяні жили є всюди! Зробила кілька кроків в одну, потім у другу сторону. Почала йти по колу. Повернулась.

Нічого.

- Ти проклята пустеле! – крикнула, стрясаючи кулаками. – У тобі немає нічого! Ані води, ані магії! А магія має бути всюди! Це теж тільки брехня! Всі мені набрехали, всі!

Єдиноріг заіржав.

Магія є всюди. Є у волі, у землі, у повітрі…

І у вогні.

Цирі зі злості вдарила кулаком у чоло. Їй це вчасно не спало на думку, можу тому, що там, серед голих каменів, не було навіть що запалити. А тепер мала під рукою сухий чортополох і бадилля, а для створення маленької іскорки їй повинно вистачити тієї дрібки енергії, яку вона ще відчувала у собі…

Вона назбирала більше патиків, склала їх у стосик, обложила сухим чортополохом. Обережно запхала руку.