Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Час зневаги

- Aenye!

Стосик заяснів, замиготів полум’ям, запалав, охопив листя, пожер його, вистрелив догори. Цирі докинула бадилля.

Що тепер, подумала вона, дивлячись в оживаюче полум’я. Черпати? Як? Єнніфер заборонила мені торкатись енергії вогню… Але я не маю вибору! Ані часу! Мушу це зробити! Патики і листя згорять швидко… Вогонь згасне… Вогонь… Який він гарний, який він теплий…

Не знала, коли і як це сталось. Вона задивилась у полум’я і раптом відчула біль у скронях. Схопилась за груди, мала враження, що її ребра лускають. У животі, паху і сосках запульсував біль, який миттєво змінився у неймовірну насолоду. Встала. Ні, не встала. Злетіла.

Сила наповнила її як розтоплений свинець. Зорі на небосхилі затанцювали, наче відбиті на поверхні охра. Пломеніюче на заході Око вибухнув сяйвом. Вона взяла це сяйво, а разом з нею і Силу.

- Hael, Aenye!

Єдиноріг дико заіржав і спробував підвестись, опираючись на передні ноги. Рука Цирі піднялась сама, долоня сама склалась до жесту, губи самі прокричали закляття. З пальців вилинуло світло, променіюче сяйво. Вогонь загудів полум’ям.

Хвилі світла, що били з її руки торкнулись зраненого стегна єдинорога, поєднались, проникли.

- Хочу, щоб ти був здоровим! Я хочу цього! Vess'hael, Aenye!

Сила вибухнула в ній, наповнила дикою ейфорією. Вогонь вистрелив вверх, довкола посвітлішало. Єдиноріг підняв голову, заіржав, а потім раптом швидко зірвався з землі, незграбно ступив кілька кроків. Вигнув шию, дотягнувся писком стегна, ворухнув ніздрями, пирхнув – ніби з недовірою. Голосно заіржав, махнув хвостом і галопом оббіг вогнище.

- Я вилікувала тебе! – крикнула Цирі з гордістю. – Вилікувала! Я чародійка! Мені вдалось витягнути силу з вогню! І я маю ту силу! Я можу все!

Відвернулась. Розпалене вогнище гуділо, сипало іскрами.

- Ми вже не мусимо шукати джерел! Не будемо вже пити вигрібане болото! Я тепер маю силу! Відчуваю силу, яка є в цьому вогні! Я зроблю так, що на цю кляту пустелю випаде дощ! Що вода порсне зі скель! Що тут виростуть квіти! Трава! Кольрабі! Тепер я можу все! Все!

Різко підняла обидві руки, викрикуючи закляття та вигукуючи інвокації[38]. Вона не розуміла їх, не пам’ятала, коли їх вивчала і чи взагалі коли небудь їх вивчала. Це не мало значення. Вона відчувала міць, відчувала силу, випромінювану вогнем. Була вогнем. Тремтіла від потуги, що пронизувала її.

Нічне небо зорала раптом стрічка блискавки, серед скель і чортополоху завив вихор. Єдиноріг пронизливо заіржав і став дибки. Вогонь бухнув догори. Вибухнув. Назбирані галузки та стебла давно вже обвуглились, тепер пломеніла сама скеля. Але Цирі не звертала на це уваги. Відчувала силу. Бачила тільки вогонь. Відчувала тільки вогонь.

Ти можеш все, шепотіло полум’я, отримавши нашу міць, можеш все. Світ біля твоїх ніг. Ти велика. Ти могутня.

Серед полум’я постать. Висока молода жінка з довгим, прямим вороняче чорним волоссям. Жінка сміялась, дико, жорстоко, вогонь шаленів довкола неї.

Ти могутня! Ті, які тебе скривдили, не знали, з ким заїлись! Ти помстишся! Відплатиш їм! Відплатиш їм всім! Нехай тремтять від страху біля твоїх ніг, нехай клацають зубами, не сміють дивитись вгору, на твоє обличчя. Нехай скімлять про милість! Але ти не знай милосердя! Відплати їм! Відплати всім і за все! Помста!

За спиною чорноволосої вогонь і дим, у димі ряди шибенець, шеренги паль, ешафоти і риштування, гори трупів. Це трупи нільфгаардців, тих, які здобули і сплюндрували Цинтру, які убили короля Ейста і її бабцю Каланте, ті, які мордували людей на вулицях міста. На шибениці колихається лицар у чорній броні, петля скрипить, довкола шибениці клубочуться ворони, що намагаються видзьобати йому очі через шпарини крилатого шолому. Далі шибениці тягнуться аж по горизонт, на них висять Scoia'tael, ті, які вбили Пауле Дагльберга з Каедвену, і ті, які переслідували її на острові Танедд. На високій палі здригається чародій Вільгефортц, його гарне, оманливо шляхетне обличчя скорчене і синьо-чорне від муки, гострий і закривавлений кінець палі визирає йому з ключиці…Інші чародії з Танедду стоять на колінах на землі, мають скручені за спинами руки, а нагострені палі вже чекають…

Стовпи, обложені в’язками хмизу, здіймаються аж по палаючий, позначений стрічками диму горизонт. Біля найближчого стовпа, прикручена ланцюгами, стоїть Трісс Мерігольд… Далі Маргарита Лаукс-Антілле… Матінка Неннеке… Ярре… Фабіо Сакс…

Ні. Ні. Ні.

Так, кричить чорноволоса, смерть усім, відплати всім, погордуй ними! Вони всі скривдили тебе, або хотіли тебе скривдити! Може колись захочуть тебе скривдити! Зневаж їх, бо нарешті прийшов час погорди! Погорда, помста і смерть! Смерть всьому світові! Смерть, руйнування і кров!


 38 Інвокація - звернення до вищих сил еа початку тексту, промови (примм. пер.).

Попередня
-= 102 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!