Слава ЗСУ!

Блакитний повернув сивка, атакував, піднімаючи топірця. З натугою керував конем зраненою рукою. Крилатий помітив це, вправно зайшов йому зправа, піднявся у стременах для страшного удару. Блакитний спіймав удар топірцем і вибив меча з долоні Крилатого. Коні знову зіткнулись. Блакитний був справжній силачем, тяжкий топірець у цого долоні здіймався і опускався як очеретинка. На панцир Крилатого зі стукотом звалився удар, від якого гнідий аж присів на зад. Крилатий захитався, але втримався у сідлі. Поки топірець зумів впасти вдруге, він відпустив віжки і розвернув ліву руку, вхопивши повішений на рем’яному темляку тяжкий гранчастий буздуган, навідліт вдаривши Блакитного по шоломі. Шолом загудів як дзвін, тож Блакитний похитнувся у сідлі. Коні іржали, намагались кусатись і не хотіли розділятись.

Блакитний, виразно ошелешений, ударом буздугана, однак зумів вдарити топірцем, з гуркотом поціливши противника у нагрудник. Те, що обидва ще утримувались у сідлах, здавалось істинним чудом, але це було просто заслуга підтримуючих їх високих сідел. По боках обидвох вершників текла кров, яку було особливо виразно видно на ясній масті сивка. Цирі дивилась з жахом. У Каер Морхені її було навчено битись, але вона не уявляла собі, як могла б протистояти один на один якомусь з цих чилачів. І спарирувати хоча б один з таких потужних ударів.

Блакитний, обіруч вхопивши руків’я топірця, глибоко вбитого у нагрудник Крилатого, згорбився і вперся, намагаючись зіпхнути противника з сідла. Крилатий з розмаху лупнув його буздуганом, раз, другий, третій. Кров порснула з-під казана шолома, бризнула на блакитні лати і шию сивка. Крилатий пришпорив гнідого острогами, стрибок коня вирвав вістря топірця з його нагрудника; Блакитний, що хитався у сідлі, випустив з долоні руків’я. Крилатий переклав бузудуган до правої руки, налетів, страшним ударом пригнув голову Блакитного до кінської шиї. Вхопивши віжки сивка вільною рукою, нільфгаардець бив буздуганом, блакитний обладунок дзвенів як залізний баняк, кров стікала з-під увігнутого щолома. Ще один удар і Блакитний вперед головою впав під копита сивка. Сивий кінь перестрибнув, але гнідий Крилатого, мабуть вишколений, з гуркотом потоптав поваленого. Блакитний був ще живим, що засвідчив розпачливий рик болю. Гнідий топтав його й далі – з такою силою, що поранений Крилатий не втримався у сідлі і з гуркотом звалився поряд.

- Повбивались, бляха – крякнув Лапач, який тримав Цирі.

- Панове лицарі, чума на обидва їхніх доми – сплюнув другий.

Пахолки Блакитного спинились, один дивився, прикривши очі долонею.

- Це ти, Скомілку?

- Я! Під’їджаджай, Ремізе, не бійся! Лицарські чвари це не наша справа!

З Цирі раптом вистачило байдужості. Спритно вирвалась від Лапача, що тримав його, пустилась бігцем, зловила сивка Блакитного, одним скоком застрибнула у сідло з високою лукою.

Може їй би і вдалося, якби не те, що пахолки з Сарди були у сідлах і на відпочилих конях. Вони легко впіймали її, вирвали повіддя. Вона зіскочила і погнала у бік лісу, але кінні знову її наздогнали. Один на ходу вхопив її за волосся, потягнув, поволік. Свиснула нагайка, Цирі завила і скрутилась у клубок, затулюючи голову руками. Нагайка знову свиснула, і втяла її по руках. Вона поповзла, але Скомлік підскочив, копнув її, а потім притис чоботом поперек.

- Втікати хотіла, зміюко?

Нагайка свиснула. Цирі завила. Скомлік знову копнув її і шмагонув батогом.

- Не бий мене! – вереснула вона, скулившись.

- Розговорилась, зараза! Твої губи розв’язались? Зараз я тобі…

- Скомліку, спам’ятайся! – крикнув якийсь з Лапачів. – Ти хочеш з неї життя вибити, чи що? Вона забагато коштує, щоб так її змарнувати!

- Хай тебе ясний шляк трафить – промовив Реміз, злазячи з коня. – Це та, яку Нільфгаард шукає вже тиждень?

- Вона.

- Ха! Її шукають всі гарнізони. Це якась важлива для Нільфгаарду персона! Я чув, що якийсь могутній маг наврочив, що вона мусить бути десь тут у цих околицях. Де ви її знайшли?

- На Пательні.

- Бути того не може!

- Може, може – гнівно промовив Скомлік, скривившись. – Ми маємо її, і нагорода наша! Що стоїте стовпами? Спутайте мені ту пташку і у сідло з нею! Забираймося звідси, хлопці! Живо!

- Вельможний Свеерс – промовив один з Лапачів – здається ще дихає…

- Довго не подихає. Пес його їбав! Їдьмо прямо до Амарілло, хлопці. До префекта. Залишмо йому дівку та заберемо нагороду.

- До Амарілло? – Реміз почухав у потилиці, подивився на поле недавнього бою. – там же нам кат світить! Що скажеш префектові? Лицарі побиті, а ви цілі? Коли це все виявиться, префект накаже вас повісити, а нас під конвоєм відішле до Сарди… А після цього Варнхаґени злуплять з нас шкіру. Вам може й дорога до Амарілло, але мені ліпше сховатись у лісах…